Із Олександра Кобринського
* * *
Очеретянку-хатку покину,
перейду за покосами вбрід
річку-свічку, i журно мій слід
на узліссі замре на хвилину.
Озирнусь на село вдалині,
де віками під
вітром дрімає
тік, кошара, i пес захрипає,
розганяючи piй комашні.
Я - туди,
де незатишно й стило
залюбилася тиша ув мхи.
«Вий тепер, мов вовчисько на вилах,
аж деревам погнуться верхи,
шоб до тебе,
проклятого, мила
повернулась», - сказали волхви.
Травень 2003
<....................>