Із Олександра Кобринського

* * *

Очеретянку-хатку покину,
перейду за покосами вбрід
річку-свічку,
i журно мій слід
на узліссі замре на хвилину.

Озирнусь на село вдалині,
де віками під вітром дрімає
тік, кошара,
i пес захрипає,
розганяючи
piй комашні.

Я - туди, де незатишно й стило
залюбилася тиша ув мхи.
«Вий тепер, мов вовчисько на вилах,
аж деревам погнуться верхи,
шоб до тебе, проклятого, мила
повернулась», - сказали волхви.

                                    Травень 2003

<....................>

п

.
______________________________________________________