.
В авторки

 

Ця збірка поезій зізнання в любові Криму, моїй малій батьківщині.

Батько мій – корінний керчанин. Його далекий предок приїхав до Керчі із Цхінвалі (Південна Осетія) ще наприкінці 18 століття. Назвався туальцем (самоназва осетинів), що і визначило у подальшому прізвище нащадків. Втім, ми й зараз називаємо одне одного Тубальцями.

В нашому роду були болгари, італійці, кримські татари, німці, росіяни, українці... Тож, я мала широкий вибір для самоідентифікації. І стала українкою. Глибоко поважаю почуття представників усіх, націй і народностей світу. Поважаю всіх, хто визначився із самоідентифікаціею. іншим – глибоко співчуваю.

Я не стала інтернаціоналісткою, бо наша класна керівниця, вчителька української мови й літератури Горислава Герасимівна пояснила нам, тоді п'ятикласникам, що ми живемо в Україні, що Крим – частка України, а найважливіший предмет в школі – українська мова. Я повірила їй, а з часом збагнула чому? Бо то була правда.

Я люблю Крим він в моєму серці. Ця земля сформувала моє світосприйняття: про що б я не писала, роблю це, як українка-кримчанка.

Книгу віршів я назвала кримсько-татарською – "Теразе". Зрозуміло, що українською це 'Терези". Крим. Тут завжди когось більшість, а когось меншість. За кимсь перевага кількісна, за кимсь ідейна. За одними історична правда, за другими сила. Тут звичайним є протистояння: скіфи й греки, готи й праслов'яни. русичі й хозари, генуезці і таври, кримські татари й запорожці... Алє завжди у тому чи іншому протистоянні брали участь наші далекі чи близькі предки.

Крим диво! Він зберіг праісторію не тільки нашого народу, а й світу.

Шкода, що я не знаю вірменської, італійської, грецької, болгарської, караїмської... Тоді б моє поетичне зізнання в любові Криму було повнішим.

 

п

___________________________________________________________________________________