Наша доля
Страшно, брате, – в Україні такі темні ночі...
А іще страшніше, – в брата такі заздрі очі.
В час Великої Руїни свій свого не любить.
Що подобається тілу, теє душу згубить.
Хто свою славу
Кинув під лаву
І звикає жити в ганьбі, –
Тому світ немилий.
Той не знайде сили,
Щоб здобути славу собі.
Не про землю благовісну
наше панство дбає.
Бо холопськії чуприни наше панство має.
Добре було б, коли б силу мала наша воля.
Коли б горді – за кордоном не шукали долю.
Наполоханого зайця і
пеньок лякає,
А голодного від їжі й Бог відволікає...
Перетворюється швидко
леґінь на каліку.
Не такими наші предки були споконвіку.
У життєвім морі буря
хвилі підіймає.
Добре тим плавцям, хто землю під ногами має.
І до берега далеко, ще дальше – до неба.
Скільки Богу не молися – випливати треба.
Хто свою славу
Кинув під лаву
І звикає жити в ганьбі, –
Тому
світ немилий,
Той
не знайде сили,
Щоб
здобути славу собі...
<............................>
.