.
Сторчак
На згубу приходить
година лиха:
Допався в нестямі козак до гріха.
Бешкетник, таку відстібнув комизу.
Що сором казати, – жінки поблизу...
Висить у підхмар'ї кільце мотузка, –
На смерть запорожці ведуть Сторчака.
На пуп не кричить, мосцьпанів не благає.
А дивиться бісом і "смушечку" бгає.
Уже сповістили громаду про страту.
Уже Сторчака підштовхнули до ката.
"Стривайте!"
Здригнувся
бідаха-Сторчак:
"Помилуй мя Господи!.."
Як би не так...
Знайшлася охоча сукать
мотузки.
"Сторчак, я за тебе піду залюбки.
Зі мной будеш, серце, і ситий, і взутий..."
І вкрила злочинця хустиной спокути.
Сторчак спересердя ту хустку зірвав.
Узрів рятівницю й зарепетував:
"З такою мармизою жити? Пусти!
Тож вішайте! Вішайте швидше, брати!..'"
Сердешна кволіє, а він – як закляк.
Аж кат здивувався: "Затятий козак..."
Жіноцтво реве: "Жінку ганить облиш!"
Послали гінця до отамана
в кіш.
"Не жінка, а зашморг скаженому люб...
Не хоче узяти з поганою шлюб..."
Отаман дарує небозі життя.
Шкода, вже Сторчак відійшов в небуття.
Приїхав з щасливою вістю гонець
Побачив – хитається в зашморгу мрець...
<............................>
.