.
. О. Е. Висоцька

Етика взаємодії суспільства з природою:
морально-ціннісні основи екологічної культури

Якій бути етиці взаємодії суспільства з природою

(замість висновків)

Основний текст цієї роботи був написаний ще у 2002 році, тобто практично десять років тому. Але, як здається автору, основні ідеї, які тут містяться, не втратили своєї актуальності й донині, оскільки питання формування дієвої стратегії морально-ціннісної взаємодії суспільства з природою все ще залишається відкритим.

На сьогоднішній день серед безлічі підходів найбільш активно пропагандуються принципи етики відповідальності й екологічної етики. Одночасно навіть біглий аналіз основних стратегій морально-ціннісного відношення до природи в сучасному суспільстві, зроблений у цій роботі, свідчить про складність, багатоплановість і суперечливість процесу формування моральних цінностей.

Моральні цінності є найважливішими структурними утвореннями соціальної системи, головною якісною характеристикою комунікативної інтеракції та особистісного світовідношення. Саме вони визначають характер й особливості взаємодії суспільства з природним середовищем, конституюють типи і форми поведінки стосовно природи. Одночасно їхнє виникнення та зміст напряму пов'язані із тими соціокультурними, господарсько-економічними, геополітичними умовами, які визначають загальні принципи функціонування та розвитку суспільства.

З іншого боку, важливе значення мають онтологічні засади формування етико-ціннісних моделей взаємодії з природою. Для сучасної західної культури (а також, великою мірою, християнської культури) ключовим залишається принцип дуальності «Я» та «Світу», «Духа» і «Природи» як почуття конфліктності між світом і людиною, а також бажання подолати його, що розкривається у різних формах ідеалів гармонії або єдності зі світом, які є базисними соціокультурними детермінантами морально-ціннісного відношення до природи в сучасному суспільстві.

Спрямованість світоглядних настанов щодо природного оточення залежить від емоційно-психологічних, когнітивних і праксеологічних особливостей освоєння природної дійсності. Емоційно-психологічний аспект ціннісного вибору включає розгляд навколишнього світу з погляду його «прийняття» (світоствердження) або «неприйняття» (світозаперечення). Будучи виразом особистісного світовідношення, ці настанови фіксують інваріанті і і для будь-якої культури засоби взаємодії з природою, що визначаються характером вірувань, індивідуальними психологічними перевагами, а також конкретною життєво-смисловою ситуацією людини.

Специфіка когнітивних засобів поводження з природною реальністю обумовлює певні типи ціннісних орієнтацій стосовно природи – від суб'єкт-об'єктних до інтерсуб'єктивних (суб'єкт-суб'єктних) та об'єктивованих безсуб'єктних (об'єкт-об'єктних) бінарних опозицій як раціональних передумов ціннісного орієнтування. Суб'єкт-об'єктний підхід до природної дійсності репрезентує новоєвропейські ціннісні ідеали, що поступово витискуються інтерсуб'єктивною і безсуб'єктною моделями етичної взаємодії з природою. Також в останні десятиліття все більш розповсюдженою стає настанова, що припускає зняття зазначених бінарних опозицій через децентрацію людського «Я» і спрямованість на ідеали єдності.

Подібна типологізація надає можливість подивитися на проблему етико-ціннісного ставлення людини до природи як проблему онтологічну, а не лише етичну чи господарську. Загалом, основним протиріччям багатьох етичних теорій є неврахування саме цього аспекту осмислення сутності, зокрема, екологічних проблем.

Нарешті, розгляд природи як «світу» (чи «спільно світу»), причому світу не об'єктивованого, а створеного нашим власним ставленням, осмислення свого місця у всесвіті як зовнішньому, так і внутрішньому, передбачає сутєві зміни у розумінні форм здійснення морально-ціннісного вибору як вибору у зоні своєї власної відповідальності (відповідальності як перед іншими людьми, суспільством у цілому, іншими живими істотами та всією природою).

На жаль, навіть на початку XXI століття можна бачити подальше відокремлення «пояснювальної» і «розуміючої» методологій у сфері ціннісного пізнання природного світу, що призводить до монополізації ідеології статегічно-інструментальної раціональності, у рамках якої відносини з природною дійсністю залишаються ціннісно-нейтральними. Альтернативою стратегично-інструментальній раціональності є комунікативна раціональність, що виступає підставою побудови моделей морально-ціннісного відношення до природи в сучасному суспільстві, оскільки завжди сполучена з певною оцінкою навколишньої дійсності. Визнання нероздільності «пояснювальної» і «розуміючої» методологій, їхньої взаємної обумовленості, нерозривної єдності і протилежності, дає можливість формулювати єдину стратегію морально-ціннісного відношення до природного оточення.

Під впливом змін соціально-історичної ситуації, викликаних загальною кризою цінностей культури індустріального типу, а також актуалізацією екологічної проблематики, зростає значимість колективних дій у прийнятті тих або інших рішень. Це призводить до переосмислення основ етичної взаємодії з природою, яке формується в категоріях екзистенціальної, граничної ситуації, пов'язаної з усвідомленням загрози екологічної катастрофи і загибелі людства. У результаті цього процесу утилітарно-прагматичний підхід до природного середовища замінюється морально-ціннісним, а найбільш значимими стають стратегії, орієнтовані на гармонізацію відношень із природою. Також глобалізація економічних, політичних, соціокультурних аспектів буття сучасної людини, поширення різноманітних «ризиків», у тому числі й екологічна криза створюють підстави для формування ідей сталого (стійкого, збалансованого) розвитку як моделі комплексного підходу до вирішення всього блоку існуючих економіко-еколого-соціальних проблем.

На підставі проведеної типологізації моральних цінностей можна (хоча й досі умовно) виділити загальні стратегії морально-ціннісного відношення до природи у сучасному суспільстві, що визначаються техноцентричною, екоантропоцентричною та природоцентричною світоглядними позиціями як виразом суб'єкт-об'єктного, ітерсуб'єктивного й безсуб'єктного (об'єкт-об'єктного) типів світовідношення. Основні компоненти техноцентричного підходу до природної дійсності – відношення до природи як до об'єкта, визнання її потенційно пізнаваної і керованої за допомогою науково-технічного інструментарію. Екоантропоцентризм припускає центрування на індивідуально-суб'єктивних або комунікативно-суспільнісних аспектах етичної мотивації. При цьому природа визначається своєрідним квазісуб'єктом діалогічних взаємовідносин із людським співтовариством. У рамках природоцентричної світоглядної позиції природне буття і природні істоти наділяються с амонійною значимістю, а проблема виживання вирішується в категоріях родового або видового інтересів, оскільки культура осмислюється як цілком інтегрована природою.

Взаємодія між різноманітними стратегіями морально-ціннісного відношення до природи носить напружений і конфліктний характер, оскільки кожна з них виражає протилежні ціннісні парадигми і цільові настанови. Техноцентрична стратегія поступово витискується екоантропоцентричною та природоцентричною, між котрими і розгортається основний конфлікт і боротьба за сфери визнання у суспільстві. Одночасно, можна говорити про методологічну обмеженість зазначених стратегій морально-ціннісного відношення до природи і необхідність їхнього взаємного довизначення.

У цілому, процес легітимації цінностей, спрямованих на гармонізацію відношень «суспільство-особистість-природа», характеризується багатоаспектністю умов і засобів його здійснення. Він торкається таких рівнів людського світовідношення як індивідуально-особистісний, міжособовий, груповий, спільнісний, а також рівень родового і видового виживання.

Основними засобами легітимації моральних цінностей як основ взаємодії суспільства і природи є етика відповідальності, а також екологічна етика. Етика відповідальності, що будується за принципом залученості членів суспільства у комунікативну взаємодію один з одним (діалогічний тип відповідальності), або через створення одностороннього зв'язку з предметом турботи як усвідомленням зобов'язання перед ним (монологічний тип відповідальності) задає свідомі параметри ціннісних мотивацій. Екологічна етика як етика виживання людського співтовариства і збереження природних систем носить суто імперативний характер і тому довизначає ціннісний вибір індивідуума, охоплюючи не тільки сферу комунікації, але і сферу господарських відношень.

Підвищення ступеня визнання у суспільстві моральних цінностей як основ взаємодії суспільства і природи можливо тільки у випадку виявлення доповнюваних і корельованих між собою характеристик стратегій морально-ціннісного відношення до природи, врахування онтологічних засад осмислення природи як «світу». Постійна напружена взаємодія різноманітних ідеологічних напрямків сучасної етичної думки відбиває соціокультурну динаміку моральних цінностей, що у майбутньому буде протікати в напрямку посилення конфлікту між морально-етичними настановами природоцентричної та екоантропоцентричної ідеології.

Якій бути етиці взаємодії суспільства з природою – питання комплексної і системної зміни пріоритетів розвитку сучасної культури як культури екологічної, спрямованої на поширення різних форм соціальної відповідальності, розглянутої під кутом особистісного вибору у зоні осмислення кожним природи як його власного спільиосвіту.

._______________________________________________________________________________

п