.
.
   *  *  *

Не помру, не згорю, не розтану.
Я, біду обдуривши сліпу,
Животворним колодязем стану
В приорільському нашім степу.

Поки схід чебрецем намалює
День без мене в рахманних полях, -
Із Чумацького Шляху зроблю я
Над колодязем журавля.

Я на зруб візьму в райдуги кола,
А цебром буде небо ясне.
Прийде дівчина сонячночола
І, всміхнувшись, води зачерпне.

<.......................>
.

п

_____________________________________________________________