.
.
* * *
Не помру, не згорю, не розтану.
Я, біду обдуривши сліпу,
Животворним колодязем стану
В приорільському нашім степу.
Поки схід чебрецем намалює
День без мене в рахманних полях, -
Із Чумацького Шляху зроблю я
Над колодязем журавля.
Я на зруб візьму в райдуги
кола,
А цебром буде небо ясне.
Прийде дівчина сонячночола
І, всміхнувшись, води зачерпне.
<.......................>
.