.
.
   Атлантида

Поміж циклопів міднолобих,
поміж торговок,
                           як горгон,
на рабськім торжищі Європи
дзвонив заковами Платон.
Його могла сприйнять за Зевса
по простоті своїй юрба,
якби на нім не та одежа
та знять нашийника раба.
Дамаська сталь, Гефестом кута,
не розкувати клятих пут!
Платонів вік
               Платона спутав,
як не сумів би спутать спрут.
Він міг лиш мріяти
                        про острів,
де воля царствує і тиш,
якщо ще є для мрії простір,
коли в нашийнику сидиш...
Від пут тікати можна в мріях,
щоправда,
                 є ще летаргія, 
не кажучи про чорний мор.
Йшов торг,
            кипіла веремія
мордилищ,
           мордочок
                       і морд.
Не вздрівши сліду людоїда
і не побачивши горгон, -
 
То Атлантида, Атлантида, -
зітхнув замріяно Платон.
І він відчув:
               до Атлантиди
йому під ланцюжаний грім
ні допливти,
                ні долетіти,
але вона воскресла в нім.
Над Атлантидою
                        атланти
тримають небо на руках,
а тут прикований титан ти
до рабського материка.
Є в людях відсвіт Атлантиди -
 
порив душі за небосвид.
Не полічити душ убитих,
цих потонулих Атлантид.
Та бунт рабів не передушать
рабодушителі і бог,
як Атлантида в їхніх душах
метне каміння катастроф.
- Купуй Платона за динара -
 
це вчений муж! - горбань гука.
Платон здригнувсь,
                            почувши, вдарив
на мить очима Спартака.
Серед базарного наброду
для світлих мрій немає ходу,
вони зникають, ніби дим.
І Атлантида йде під воду - 
країна, вигадана ним.

<.......................>
.

п

__________________________________________________________