.
.
   *   *   *

хлопець полем сірим вітром
ніби гріш у долі виграв
ликом сяючи іде
поле край за пруг ховає
вітер душу протинає
в слід по задуму кладе

вже за крок весна – здається
світ лише чекає серця
щоб крізь нього заспівать
сходять задумів єдваби
поле вистилене аби
жати й знову засівать

я дивлюсь на хлопця збоку
що б коли мою мороку
вітер об стерню розбив
я б не заздрив іншій долі
я б не бачив хлопця в полі
з дому б кроку не зробив

<.........................>
.

п

_____________________________________________________