.
*    *    *

Усе частіше втома кпить. Та марність
розмов про неї я ховаю в тінь.

О, промислів душі щемка кустарність,
моя весела й літепла артіль.

Яких птахів ти нині винаходиш,
кому даруєш їх чи продаєш,
пісні сучасним голосом заводиш
 
і у гнізді сучасному живеш?

Вертай-но, душе, й скинь бодай перо,
хай би про славу радіо співало.
Скажи-но, душе, в чім життя було?
Яким з висот пташиних виглядало?

Допоки сніг, так ніби з небуття,
кружляє над карнизами й не тане,
про смерть малюй, о вулице, знаття,
а ти, о птахо, скрикуй про життя нам.

Ось я іду, а ти собі летиш,

за ремствуванням нашим і не стежиш.

Ось я живу, а ти десь там кричиш

1, крилами скидаючи, бентежиш.

                                                               1960
.

<............................>
.

п

____________________________________________________________