.
* *
*
Усе частіше втома кпить. Та марність
розмов про неї я ховаю в тінь.
О, промислів душі щемка кустарність,
моя весела й літепла артіль.
Яких птахів ти нині винаходиш,
кому даруєш їх чи продаєш,
пісні сучасним голосом заводиш
і у гнізді сучасному живеш?
Вертай-но, душе, й скинь бодай перо,
хай би про славу радіо співало.
Скажи-но, душе, в чім життя було?
Яким з висот пташиних виглядало?
Допоки сніг, так ніби з небуття,
кружляє над карнизами й не тане,
про смерть малюй, о вулице, знаття,
а ти, о птахо, скрикуй про життя нам.
Ось я іду, а ти собі летиш,
за ремствуванням нашим і не стежиш.
Ось я живу, а ти десь там кричиш
1, крилами скидаючи, бентежиш.
1960.
<............................>
.