.
Одному тиранові

 

Він тут бував іще не в галіфе

в пальті із драпу; стриманий, сутулий.

Арештами завсідників кафе

поклавши хрест на світовій культурі,

він цим ніби помстився (і не їм,

а Часові) за зверхність і за бідність,

за кепську каву, за поразок плинність

в двадцять одне, невитруєне ним.

 

І Час ту помсту мовчки проковтнув.
Тепер тут людно, посмішки й розкутість,
гримлять платівки. Але і в кутку
сидячих, якось тягне озирнутись.
Пластмаса всюди, нікель
все фантом;
в пирожних присмак бромистого натру.
Під закриття, проїздом із театру
він тут буває, хоч інкогніто.

 

Коли він входить, вмить встає народ.
Одні
по службі, решта всі від щастя.
Та відрухом долоні від зап'ястя
він повертає вечору комфорт.
Він каву п
'є, покращену відтак;
рогалик їсть, у крісло вливши чресла,
такий смачний, що й вигиблі «о, так!»
гукнули би, якщо були б воскресли.

                                                           1972
.

<............................>
.

п

______________________________________________________