.
24 грудня 1971 року

 

На Різдво усі трохи волхви.

В продовольчім сльотавість і давка.

За шматок кавової халви

учиняє облогу прилавка

сонмом згортків нав'ючений люд:

кожен сам собі цар і верблюд.

Сітки, кошики, клунки, кульки
і краваток, шапок перехнябок.
Запах хвої, горілки, тріски,
помаранчів, кориці і яблук.
Хаос лиць, і не видно тропу
в Віфлеєм крізь метільну крупу.

І рознощики скромних дарів

в транспорт скочуть, вдираються в двері,

вищезають в проваллях дворів,

навіть знаючи пусто в печері:

ні худоби, ні яселець, ні

Тої котрою світиться Німб.

Пустота. Та про Неї всього
помисл
світло дарує відчути.
Знав би Ірод: чим дужче його
міць, тим певніше з'явлення чуда.
Тривкість цього зв'язку при єстві –
основний механізм у Різдві.

Те і празднують нині світи,
що в наближенні тім, що гортує
всі столи. На потребу звізди
хай іще, та вже волю благую
видно в дюдях здаля, і горять
вже сузір’я пастуших багать.

Валить сніг; не димлять, не трублять
труби стріх. Всі обличчя – мов плями.
Iрод п'є. Час превістків ховать.
Хто гряде – годі взяти до тями:
ми не знаєм прикмет і серця
можуть раптом не взнать прийшлеця.

Та, коли у завії дверній,
із туману нічного густого
постать сходить в хустині німій,
і Младенця, і Духа Святого
відчуваєш в собі без стида;
в небо дивишся й бачиш – звізда.

.

<............................>
.

п

_________________________________________________________