.
З циклу «Римськi елегії»
* *
*
Бийсь, язичок свічковий, над
пустими листками,
тріпочи, вигинаючись під видихом вуглекислим,
прямуй – не наближаючись! – за рядками
літер, що стали в довгі черги за смислом.
І осявання твоє шафу, стіну, сатира витче –
площу більшу, ніж вкриє почерка легіт.
Та і кіптява твоя здіймається вище
помислів автора цих елегій.
Втім, серед них ти ім'я собі знайдеш і риму;
вічним пером, в память твоїх субтильних
ком, на схилі тисячоліття посеред Риму
я виводжу слова
«гніт», «смолоскип», «світильник»,
а не крапку – й кімната стає як в началі.
(Складаючи, перо абищицю утворило).
О скільки світла дають ночами,
із тьмою змішуючись, чорнила.
.
<............................>
.