.
З циклу «Римськi елегії»
* *
*
Осібне життя. Рваних думок
потороча.
Ватяна ковдра безформніша, аніж Європа.
З поміччю м'ятої куртки і блакиті сорочки
щось іще відбивається у дзеркалі гардероба.
Вип'ємо чаю, лице, щоб розсунути губи.
Повітря обклавши, кімната, ніби оброком, тисне.
Сойки, спурхнувши, лишають купи
піній – від кинутого незумисне
зору в вікно. Рим, людина, папір; нагло
хвіст дописаної букви – ніби щурячий – звився.
Так меншають речі у їх перспективі, благо
тут вона бездоганна. Так по льоду Танаїса
з виду зникаючи, тіпаючись душею,
тім'я сховавши під висохлі лаври гілчасті,
чвалають у викладене за межею
державної величі позачасся.
.
<............................>
.