.
З циклу «Римськi елегії».
* * *
Нахились, шепочу я тобі щось на
вухо: я
вдячний за все; за курячий хрящик
і скрекіт ножиць, що з моєї вдачі
пустоту вже крають, раз вона – Твоя.
А що чорна – дарма. Хай у ній ні дна,
ні руки, ні лиця, ні його овала.
Чим незриміша річ, тим вірніша вона,
що вона колись-таки існувала
на землі, і тим більша, бо – скрізь – вона.
Ти, з ким сталося це, ти був першим, неначе?
Тільки те завжди і тримається на
цвяху, що на два не вділить без остачі.
Я був у Римі. Був світлом залитий. Так,
як уламок може лише помислить.
На сітківці моїй – золотий п'ятак.
Стане на весь тривалий присмерк.
.
<............................>
.