.

Чеслав Мiлош. Життєпис

Біографію опрацював Лука Стадницький. На основі книжки Анджея Завади «Мілош» (Вроц­лав: Вид-во Нижньосілезьке, 1996), календаріуму життя і творчості поета, вміщеного в розробці Божени Хржанстовської, «Поезії Чеслава Мілоша» (Варшава: WSiP, 1982; Варшава: БАЛ, 1993), а також на основі поточної інформації та інтерв'ю, що давались поетом.

 

Чеслав Мілош народився 30 червня 1911 року в містечку Шетейняй, у Литві, первісток Олексан­дра Мілоша і Вероніки Кунат.

Шетейняй, що стоїть над річкою Невяжа (поль­ська назва Ісса) в Кейданському повіті, справив величезний вплив на творчість Мілоша, який весь час звертається до тих незабутніх з дитинства і молодості литовських спогадів і краєвидів. У Шетейняї був спадковий маєток роду Кунатів, а роди­на Мілошів має широке і старовинне дворянське коріння.

Раннє дитинство було для майбутнього поета часом шалених подорожей і часом незвичайних подій. Вже в 1913 році він виїжджає з батьками до азіатського Красноярська, потім знов до Євро­пейської Росії, позаяк батько був призваний до російської армії. Врешті, 1917 року перебуваючи в Ржеві, молодий Мілош може бачити зблизька Жовтневу революцію. Картини з того періоду за­лишаться живими в пізнішій творчості Мілоша. Ми знайдемо їх у «Долині Ісси», в «Родинній Єв­ропі» і, врешті, в незвичайній біографії, яку поет створив сам, у «Суперечливому автопортреті» Чеслава Мілоша. До цих подій і до років спокійно­го «сільського» життя над Невяжею поет поверта­тиметься у збірці поезій часів війни «Порятунок» і у виданій 1994 року книжці «На березі ріки». Час дитинства, яке минає в специфічному польсько-литовському національному тиглі, стане віссю ба­гатьох літературних роздумів Мілоша. У пошуках власного коріння й національності, в конфронтації з часом, який безповоротно проминув, Мілош буде весь час повертатися до цих спогадів. Ранні дитячі подорожі є деякою мірою передвістям його май­бутніх поневірянь.

У родинному Шетейняї поет знов мешкає у 1918 році. Згодом, 1921 року, стає учнем Віль­нюської гімназії ім. Сигізмунда Августа. У 1929 році вступає на гуманістичний відділ Універси­тету Стефана Баторія, потім потрапляє на відділ права і суспільних наук. Діє в тамтешній секції оригінальної творчості студентського Кола поло­ністів. Пише. Незабаром, у 1930 році, на шпальтах університетського журналу «Літа Mater Vilnensis» дебютує віршами «Композиція» і «Подорож». Вже наступного року бере участь в авторському вечорі, організовуваному через вільнюський ZLP разом з Теодором Буйницьким, Георгієм Загурським, Ка­зимиром Халабурдою. У цьому році відвідує та­кож разом зі Стефаном Загурським і Стефаном Хендричевським Париж. Вперше зустрічає Оскара Мілоша. Він стане в його літературному житті постаттю, надзвичайно істотною, якій Чеслав Мі­лош віддаватиме багато своєї уваги. Після візиту до Парижа Мілош, цього разу як студент, відвідує Варшаву і Варшавський університет, незабаром, однак, повертається до Вільнюса. Також у цей час виникають «Жагари»* польська поетична група, а згодом і часопис із такою назвою. Мілош стає однією з основних постатей, які створюють спіль­но цей часопис і поповнюють його текстами. Тут він публікує чергові свої вірші, вписуючись у бун­тівну катастрофічну поетику свого літературного середовища.

У 1933 році з'являється книжковий дебют Мілоша «Поема про застиглий час». За цю збір­ку 1934 року поет отримує визнану у Вільнюсі Нагороду ім. Філоматів («Товариство Філоматів» молодіжний гурток, який ставив перед со­бою просвітницькі, наукові та моральні цілі) як за літературний дебют. Того ж року він отримує диплом права і знову виїжджає до Парижа, цього разу як стипендіат Фонду національної культури. Отже, певною мірою є поцінованим своїм літера­турним середовищем. У Парижі знов зустрічаєть­ся з Оскаром Мілошем, своїм віддаленим родичем, творчість якого й особистість справляють на мо­лодого поета величезне і незгладиме до того дня враження.

Після повернення, в 1935 році, Мілош розпо­чав роботу на Польському радіо у Вільнюсі. То був політично дуже складний період для Польщі, де часто лунають радикальні голоси із середовища правого національного угруповання. Після року роботи Мілош був звільнений з Радіо за лібера­лізм в оцінюванні культурних явищ з погляду естетичної перспективи. У цей час, однак, скла­даються контури поетичного світобачення, яке, попри багато змін, дозволяє дивитися сьогодні на творчість Мілоша як на своєрідну цілісність. У 1936 році з'являються «Три зими». Там можна вже відшукати характерний для Мілоша ліричний тон, у якому змішується загальнолюдська перспектива, повна історичного плетива, з відчуттям індивідуального переживання, спрямованого час­то на просте розпізнавання довколишнього світу. Помітне місце посідав у «Трьох зимах» катастро­фізм. Цією збіркою (наклад 300 примірників) Мі­лош торує собі дорогу до критиків і читачів, не тільки вільнюських. Книжка мала дуже великий резонанс, про неї говорять Казимир Чаховський, Стефан Наперський, Людовік Фруде, Костянтин Трочинський, Гнат Шмиг найзначніші критики того періоду, які висловлюються щодо неї критич­но і схвально. Як би там не було, це стає успіхом молодого Мілоша і важливою подією в польсько­му літературному житті.

У 1937 році поет виїжджає до Італії, а після повернення переселяється до Варшави, де знов розпочинає роботу на Польському радіо. Останній передвоєнний рік приносить успіх прозаїчному твору Чеслава Мілоша. Він отримує літературну нагороду «Вертикалі» за новели «Підсумки». Од­нак праця есеїста перед війною не передвіщає ні­чого аж такого знаменитого, хоча статті, друковані в довоєнних часописах, набувають розголосу, як-от опублікований у вільнюському «Poprostu» «Лист до захисників культури», в якому відкрилося таке важливе і в пізнішій творчості митця зацікавлення проблемою ролі літератури та покликання поета.

Настає 1939 рік, який катастрофічній поети­ці покоління «Жагарів» має надати справжнього сенсу. У вересні Мілош вирушає на фронт як пра­цівник радіо. Коли Червона армія вступає на те­риторію польської держави, поет пробирається до Румунії. Звідти він прямує не на Захід, а вирішує повернутися. У січні Мілош у Вільнюсі, а по за­хопленні Литви Червоною армією таємно повертається до Варшави. Активно бере участь у підпіль­ному літературному житті окупованої столиці. Під псевдонімом Ян Сируць публікує книжку «Вірші», що є водночас першою підпільною поетичною пу­блікацією окупаційної Варшави. У цей час також зустрічається у Крешовіцах з Казимиром Биком і Георгієм Андрієвським, між ними точаться літе­ратурні диспути. Знайомство з Андрієвським, що датується ще тридцятими роками, тепер зміцнив­шись, плодоноситиме багатою кореспонденцією, яку пізніше Мілош опублікує. Підпільна видавни­ча робота з'єднує його також із Фадеєм Юліушем Кронським, якому Мілош віддає багато місця у своїх висловлюваннях, між іншим, в одному з роз­ділів «Родинної Європи».

У 1942 році виходить підготовлена Мілошем книга «Самостійна пісня», антологія популярних і поширюваних тоді в копіях патріотичних віршів, дуже важлива для «підпільної Варшави». Час ві­йни є також періодом невпинної письменницької роботи, плоди якої будуть опубліковані після ві­йни в книзі «Порятунок».

Після поразки Варшавського повстання поет перебуває в Гочицях у Ганни і Георгія Туровичів, з якими його єднає довголітня дружба, а в 1945 році оселяється в Кракові. Тут Мілош стає свід­ком великих історичних суспільних і культурних змін, які він, продовжуючи свій довоєнний ката­строфізм, назве «Кінцем Європи» й опише пере­дусім у своєму славному «Поневоленому розумі», а потім у романі «Здобуття влади».

Тим часом Мілош залишається одним з редак­торів щомісячника «Творчість» і видає «Поряту­нок» великий том поезії, який охоплює тексти довоєнні і написані в окупації, том з капітальним значенням для польської культури. Центральною частиною збірки, що коментується найчастіше, став «Світ» (наївна поема) збір текстів, пряма і безхмарна поетика яких буде серед літератури цього періоду чимось незвичайним. Наскільки ж особливо вимальовуються, на тлі катастрофічних, повних пафосу, болю, вогню, крові і страждання воєнних і повоєнних текстів, картини дитячих спогадів з Шетейняя, збагачених іронічною дис­танцією. «Порятунок» не тільки захоплював своєю незвичайною формулою будив здивування і спротив багатьох критиків, а також читачів.

У роках 19451951 Мілош працює чиновни­ком у Міністерстві закордонних справ. Є культур­ним аташе ПНР у Нью-Йорку, а потім у Парижі. У 1948 оприлюднює «Моральний трактат». Див­ним збігом обставин текст уникає жала цензури, хоч виразно описує негативні процеси, пов'язані з ідеологізацією культури та суспільними, а також політичними змінами цього періоду, кажучи про відповідальність людини перед історією.

Перебуваючи в країні, відсторонюється від керованого Георгієм Путраментом середовища лі­тераторів, пов'язаних із ZLP. Його закордонний паспорт затриманий. Дружина Мілоша, Яніна, за­лишається тим часом в Америці. Поетові вдається, однак, повернути довіру влади завдяки заступни­цтву Жигмунта Модзалевського. Він виїжджає до Франції, але замість роботи в посольстві безпо­воротно обирає долю політичного емігранта і не­гайно встановлює співробітництво з Літературним інститутом, керованим Єжи Ґедройцом.

У Франції Мілош перебуває до 1960 року. В той час у Бібліотеці «Культури» з'являються чер­гові його книжки. Передусім «Поневолений розум» книга есе, яка протягом років торуватиме Мілошеві дорогу до європейських і американських читачів, з якою прізвище поета протягом довгих років, на його розпач, стоятиме в першому ряду, позаяк «Поневолений розум» є глибоким аналізом історичних змін тодішньої Європи. Мілош оцінює поставу людей, які творять культуру в добу ідео­логії. Ця книжка була сприйнята як атака на со­ціалістичну і комуністичну владу.

У 1953 році з'являються також книжка віршів «Денне світло» і роман «Здобуття влади», які піднімають справжню канву в сюжетній формулі «Поневоленого розуму». Згодом, у 1955 році, ви­ходять «Долина Ісси», а також «Поетичний трак­тат», який здобуває літературну нагороду «Куль­тури». У період «відлиги» 1957 року в Польщі з'являються в публікації вірші Мілоша і його творчість зустрічається прихильними коментаря­ми критиків і науковців. Потім, протягом тривало­го періоду, тексти Мілоша будуть доступні лише в так званому другому обігу.

Після видання у 1958 році «Родинної Європи», а також «Континентів» письменник стає лауреа­том нагороди Спілки польських письменників на чужині.

У 1960 році Чеслав Мілош на запрошення уні­верситетів Каліфорнії та Індіани виїжджає до Спо­лучених Штатів Америки. Отримує посаду про­фесора на відділенні слов'янських і мов літератур Каліфорнійського університету в Берклі. Він охоче працює, і відтоді його життя стабілізується. Робота в університеті відкриває Мілошу шлях до сприян­ня польській літературі, а особливо поезії. Поруч із черговими книжками (1962 «Король Попіл та інші вірші», «Людина поміж скорпіонів», 1965 «Зачарований Гучіо») в 1965 році з'являється дуже важлива в сукупності роботи і справи Мілоша ан­гломовна антологія польської повоєнної поезії, зібрана і перекладена поетом, «Postwar Polish Poetry». Мілош торує таким чином дорогу поль­ським поетам, між іншими Збігневу Герберту. Його популяризаторські і наукові зусилля виявляються у повній силі в черговій незвичайній книжці ви­даній 1969 року «The History of Polish Literature*, яка мала гучний і значущий розголос серед тем польської літератури, розголос, який і сьогодні не залишається без відлуння і враховується чергови­ми поколіннями науковців у країні.

У 1969 році з'являються збірка поезій «Місто без імені», а також том есе «Побачення над за­токою Сан-Франциско». У 1972-му опубліковано збірку есе «Приватні обов'язки».

1973 рік для сприйняття творчості Мілоша у світі є особливим. До того часу він прославився перш за все як автор есе, а гірше за те на його думку як політичний письменник, на що впли­нула слава «Поневоленого розуму». Світова пу­бліка відносно небагато знала про нього як поета, хоч для нього самого це в усій творчій справі є найважливішим. Натомість навпаки було в країні, де він весь час залишався відомий насамперед як автор «Трьох зим», «Порятунку» і «Морального трактату». У 1973 році цей образ письменника автора есе змінюється. Виходить перша англомовна збірка віршів Мілоша «Selected Poems». Тепер дорогу до світової публіки повною мірою відкрито. Чергові англомовні видання поезії «Poems» (1977) та «Bells in Winter* (1978).

Чеслав Мілош зустрічається із щораз ширшим визнанням. По черзі: в 1974 році (році видання своєї важливої поетичної книги «Де сходить сон­це і куди западає») отримує польську нагороду Пен-клуб нагороджує його за переклади польської поезії англійською мовою. Світове визнання під­креслюють по черзі: нагорода Гуггенгайма в 1976 році, вчений ступінь доктора causa honoris («по­чесний доктор») Університету штату Мічиган в Енн-Арборі у 1977 році, Міжнародна літера­турна нагорода ім. Нейштадта, а також Berkeley Citation найвища відзнака Каліфорнійського університету. Водночас з'являються в 1977-му «Земля Улро» і «Мій вік» запис розмов Мілоша з Олександром Ватом.

Виданням у 1979 році Книги псалмів Мілош розпочинає незвичайну і постійно незакінчену ро­боту над перекладом Біблії. З'являться ще: Книга Йова (1980), Книга п'яти сувоїв (1982), Євангеліє від Марка й Апокаліпсис (1984).

Врешті, настає час в певному сенсі переломний однаково як для Мілоша, який муситиме змиряти­ся зі славою і популярністю відверто небувалою, так і для його рецепції, й особливо для польських читачів та польської літературної критики.

Потрібно пам'ятати, що, поза істотними голо­сами Георгія Квятковського, Александра Ф'юта чи Яна Блонського, польська критика мовчала на тему Мілоша або робила нерішучі зауваження про його місце. Читачі були приречені на незнання. 1980 рік був плідний для Чеслава Мілоша літе­ратурною Нобелівською премією. Була вона призначена Шведською академією за сукупність твор­чості. Історія, про яку Мілош стільки років писав, від роздумів над якою не міг у своїх текстах віді­рватися, в чудовий спосіб пов'язала його творчі зусилля із ситуацією в Польщі, країні, яку вибрав, мовою якої писав і з якої емігрував. Розквіт «Со­лідарності» і запроваджений воєнний стан зроби­ли з постаті і справи Мілоша своєрідний міф, з оков якого до останнього не зміг звільнитися, міф письменника, наскрізь польського, борця за свободу, найпалкішого супротивника комунізму. Народ зробив з нього авторитета, якого викорис­товував у політичних диспутах. Хочеш не хочеш, Мілош мусив примиритися з роллю національно­го провісника. Став у ряд поруч із Лехом Валенсою та Іваном Павлом II. Історія пов'язала його з цими постатями і в черговий раз кинула в тигель суспільно-культурних перемін.

Нобелівська премія уторувала Мілошу шлях до польського читача. Видавництво «Знак» офіційно публікує том віршів «Де сходить сонце і куди за­падає», PIW ініціює «Зібрання творів». Світове визнання творів Мілоша затуляє рот цензурі. Ла­виною починають з'являтися чергові дослідження творчості письменника.

У 1981 році Мілош приїжджає до Польщі, приїжджає в момент, коли поляки переконані, що мають справу з важливим історичним перело­мом. У специфічній аурі цього часу той приїзд є тріумфальним. Мілош приймає почесний вчений ступінь доктора Католицького Люблінського уні­верситету. Однак повертається до США, до свого оточеного садом дому на узгір'ях Берклі. Подаль­ші роки рясніють виданнями книжок Мілоша ба­гатьма мовами світу. З'являються також нові тво­ри: «Гімн перлині», виданий у 1982 році в Парижі й одночасно в Польщі, «Неосяжна земля» (1984), «Починаючи від моїх вулиць» (1985), а «Хроні­ки», видані в 1988 році видавництвом «Знак», то, нарешті перший по багатьох роках першодрук

у Польщі, а черговий том вже наступного року «Метафізична пауза» також у «Знаку».

У 1986 році вмирає перша дружина поета Яніна.

У 1989 році Мілош знов відвідує Польщу і знов у момент великих змін. Отримує вчений сту­пінь почесного доктора Ягеллонського універси­тету. Відтоді до Польщі він приїжджатиме дедалі частіше, аж поки Краків не стане його черговим домом, який конкуруватиме з домом у Берклі. Цього самого року Мілош отримує також черго­вий вчений ступінь доктора causa honoris, цього разу Гарвардського університету.

У 1992 році «Знак» публікує особливу книж­ку Чеслава Мілоша «Пошук вітчизни». У цій збірці есе автор у черговий раз зводить рахунки з історією, нині вже в контексті найновіших по­дій, тобто занепаду комунізму. Весь час повертаю­чись у такий характерний для себе спосіб до дав­ніх спогадів, Мілош зіставляє теми національних цінностей й історичної правди стосовно культури, спільноти й географії Литви, Білорусі, України і Польщі. Він представив ці проблеми у трактуван­ні, досить незвичайному для поколінь, вихованих у добу комунізму.

Важливою в його житті подією буде також при­їзд по 52 роках «мандрів» до Литви в 1992 році. Отримує вчений ступінь доктора causa honoris Великого університету Вітольда в Ковні (цього ж року отримує ступінь доктора університетів Боло­ньї і Рима). До Литви з тих пір Мілош буде часто повертатися. Литовське видання «Пошуку вітчиз­ни» стане черговим його успіхом. Тож саме за за­слуги перед Литвою отримає він від президента Альгірдаса Бразаускаса орден Великого Князя Гедиміна. Розпочне також цікавий діалог з Томасом Венцловою на тему литовського народу й історії Литви.

У 1993 році видавництво «Знак» видає три­томне зібрання віршів Мілоша. Того ж року Мілош здобуває звання почесного громадянина міста Кракова, яке буде змінено незабаром на громадя­нина більш дійсного.

Останнє десятиліття то період незвичайно інтенсивної творчої роботи. Кожна книжка Не­слава Мілоша є подією та успіхом на польському видавничому ринку. Доказом може бути нагорода NIKE, присуджена в 1998 році за книгу «Придо­рожній песик». Чималим успіхом користуються також останні томи поезії «То» (2000), «Інший простір» (2002), «Орфей і Еврідіка» (2002), а та­кож «Літературна комора» (2004) і «Подорожі в часі» (2004).

Конче потрібно згадати про видання «Зібрання творів», здійснене спільно видавництвом «Знак» і «Літературним видавництвом».

14 серпня 2004 р. у Кракові Чеслав Мілош помер.

________________________
*
«Жагари» (у вільнюській говірці сухі патики, жер­динки, хмиз) польська поетична група, яка народи­лася у Вільнюсі в 1931 році. Поміщалася в так званій межі Другого авангарду, була звана також «вільнюським авангардом». Початково група видавала журнал з такою самою назвою. її члени постулювали суспільне ангажу­вання літератури, і їхня творчість характеризувалася лівим радикалізмом, антифашизмом, а також катастро­фізмом.

.

.

п

_______________________________________________________________________