.
Постоялець

Відбувалось це в місті Вільні, в якімсь часі після
червня 1940, коли місто лишилось зайнятим армі-
єю східного сусіда.

Одна літня пані, у фінансовій скруті, бо держава,
яка їй платила до тих пір пенсію, занепала, здала
кімнату офіцерові, в ранзі, здається, капітана.

Був то міцний росіянин, дуже ґречний, але над-
звичайно небалакучий.

Не створював клопоту, бо не приймав гостей, ані
жінок, ні чоловіків, рано виходив на службу, уве-
чері повертався.

Або запалював світло й читав, або на ліжку лежав
у пітьмі нерухомо.

Не відомо, у чім полягала його служба, може, була
з тих, про які не говориться нікому.

Незнаним лишилось для нас його прізвище, і ніко-
ли не дізнаємось, про що він думав.

Можемо лишень здогадуватись, що він боровся з
незнаним йому доти переживанням, що була ним
зустрінута цивілізація, зовсім інша, ніж та, в якій
він виховувався.

Навчений так, що немає ні Бога, ні чорта, дивував-
ся натовпам молільників у костьолах.

Виникало із того гірке почуття марності людських
вірувань і прохань перед лицем Неприсутнього.

Ймовірно, що він відновлював у пам'яті зло, яке
означає страждання, заподіюване людям людьми.

Що злом також є те, за яке ти співвідповідальний,
і яким тоді є обов'язок людини, скоро усвідомив,
що таким, а не іншим є порядок світу.

Сказати «ні» означає те саме, що проклясти день
свого народження.

Котроїсь ночі він застрелився, і НКВД опечатало
його особисті речі, його наган і книжки.

Непристойним було б говорити, що спіткали його
янгольські хори, хоч і читали в Євангелії: «Благо-
словенні, котрі справедливості прагнуть».

Доцільніше буде оминути релігію, якщо зник без
сліду у тисячоліттях планети Земля, разом з без-
межною кількістю інших, той, котрий не заслужив
на розраду.

Краків, 2002
.

<............................>
.

п

________________________________________________________________