.
Дібора Вааранді
Дніпро
Могутній Дніпр, течеш ти
в Україні,
сивоголовий, гордий, наче бард, –
співаєш про страждання
люду гнівно,
народжений з глибин слов'янський гарт.
О, як ти був солдатові
жаданий,
коли він пив - до тебе так припав!
Стояв навколішках на висипах піщаних,
як батько, Дніпр його благословляв.
Бійцю, можливо, мріялась
хатина
і тополята, місяць-чарівник?
Чи бачив дім розтерзаний, в димінні,
а в попелі – кісток дитячих крик?
Багнети зайд на
видноколі милім,
русло Дніпра – пекельна вогнедиш!
Де, княже Києве, у тебе стільки сили?
Сумний, нескорено на пагорбах стоїш...
Чужинців мова гримала
смердотно,
фашистський глум, і що не крок – то кров.
Та дочекалась мста невідворотна –
через Дніпро шлях Армії
пройшов.
Я того вечора стояла
серед люду,
над нами – райдуг переможний цвіт.
В обличчя вітер дніпровійно хлюпав,
і серце калатало на весь світ.
Москва, 1943
(переклад
з естонської О. Завгороднього)
>