.
Мати

Улюбленця-сина в похід проводжала старенька, 
Підносила чарку, тримала шовкове стремено. 
Він ciв на коня i сказав, як проїхав ворота: 
"Що ж! Видно така уже наша козацька робота! 
Ви, мамо, без мене глядіть не вмирайте од горя: 
Зостанусь живим – то додому вернусь із-за моря. 
Ждіть в гocтi мене, як на північ потягнуться гуси!.." 
–"Як-небудь не вмру, – обіцяла старенька. –Діждуся!"

Два роки стояла вона біля тину. Два літа 
Дивилась на захід: чи син не вертає з привітом? 
На третьему році навідала смерть її жаско. 
"Збирайся! – їй каже. –Пора на спочинок, Параско!" 
Промовила мати: "Я рада віддать тобі душу, 
Та як же я клятву свою материнську порушу? 
Покіль хліба-солі не винесу синові з хати, 
Смертенне із скрині негоже мені діставати!"

Тут смерть зазирнула у глек з льодовою водою. 
"Недоля, – сказала, – до нього з гіркою бідою: 
В незнаному царству де небо, мов синя безодня, 
Biн, гнаний жагою, блукає в пустелі безводній, 
Якщо без балачки мені віддаси своє тіло, 
Хай так, я звелю, щоб хоч хмарка над ним пролетіла!" 
І неньчині сльози упали на камінь пекучий, 
І сонце над сином закрили зволожені тучі. 
I він до води притулився палкими вустами, 
І ненька далека нараз йому спала на пам'ять. 
А смерть закричала: «Ти що ж мене, бабо, морочиш? 
Синка врятувала, а в землю лягати не хочеш?" 
Одвітила мати: "Любові не зборе могила! 

Та й ти перед нею ніщо, хоч ти все-таки – сила. 
Не гнівайся, смертонько. Сядь. Почекай, коли хочеш, 
Аж поки додому прибуде з походу синочок!"
Смерть знов зазирнула у глек з льодовою водою. 
"Недоля, – сказала, – до нього з новою бідою: 
На хвилях буремних синок твій гойдається нині, 
I він, i його корабель потопають в пучині. 
Якщо без балачки мені віддаси свою душу, 
Хай так вже, я хвилі звелю його кинуть на сушу".

І смерть занесла свою косу на горді сивини. 
І хвиля могутня до берега винесла сина,
І він застпішив до далекого рідного дому, 
І тихої ночі постукав у шибку знайому. 
"Ну! – мовила смерть. –Я гайную тут часу до трясці! 
To6i ж на роду написали удачу i щастя. 
Ти синові все віддала – свою душу i тіло.
Так он він вернувся. Милуй же його, як хотіла!" 
                                                                             1944 

<..............>