. Картина шоста
Повернення блудного сина

1

Кімната Рембрандта в готелі. Вечір. На стінах 
портрети Соскії, Хендріке, Титуса. Увіходить 
Флінк, роздивляється. 
ФЛІНК
Оце така майстерня! Просто сміх! 
Ганчір'я, мотлох i склянки немиті... 
Та все ж Рембрандта, одного з ycix, 
Тосканський принц не обійшов візитом. 
Б'юсь об заклад я – ось рука моя, 
Що це – ознака ycпixy близького, 
І через це раніш за інших я 
Пролізти мушу в учні знов до нього, 
Але старий не йде, немов помер. 
Десь, певно, плентає co6i поволі... 
Навідаюся завтра, а тепер 
Пожартувати з ним co6i дозволю. 
(Бере петель i малює на підлозі монету). 
Ось намалюю золотий флорин 
На видноті – i дропака ушкварю. 
А каверзу як розкумека він – 
Розсердиться, підсліпуватий скнара!

2

За дверима чути кроки. Флінк ховається під ліжко. 
Входить Рембрандт.
РЕМБРАНДТ 
Все місто обійшов – i все дарма. 
Я виснажений. Серце б'є, як молот. 
Hixто не вірить, позичок нема, 
Четвертий день мій співрозмовець – голод. 
Що діяти мені? 
(Помічає намальовану на підлозі монету). 
Однак постій!
Либонь, я марю: там лежить монета? 
Удача! На флорин цей золотий 
Я полотно придбаю для портрета. 
(Хоче взяти монету й бачить, що вона намальована).
Так це лиш жарт? А хто ж сюди проник, 
Щоб витівку жорстоку розіграти? 
О, знав би він, бездушний жартівник, 
Що вже мені сьогодні не до жартів! 
Самотній, хворий i сліпий, мов кріт, 
Втомилось серце, жити важко стало. 
(Підходить до вікна, дивиться на місто). 
Сплять небеса. Спить незворушний світ. 
Спить Амстердам на ста своїх каналах. 
Мій Амстердаме! Кожним красним днем 
Ти piс в мені! На будь-якім каналі 
Micток мені знайомий! Тут мене 
Кохали i ненавиділи-гнали. 
Човнів далеких мріють світляки, 
На вежі дзигарі рахують миті, 
Сплять бюргери, надівши ковпаки, 
Убогі сплять, закутавшись в лахміття. 
Нічних мишей шкребкий, лякливий звук 
Нужденну тишу келії тривожить. 
Спить хитрий Ciкс i гучномовний Кук, 
І демони стоять над їхнім ложем. 
Самотній я: спить Саскія в гробу, 
Спить поряд з нею Титус мій єдиний,
І, мріючи про ангела трубу, 
Спить Хендріке у вбогій домовині. 
Над сплячими – подзвіння крижане, 
Падуча зірка слід свій залишає... 
Лиш я не сплю... Та ось уже й мене 
Солодкий позіх смерті забирає. 
(Підходить до портретів i звертається до них).
О рідні тіні! Закликаю вас 
Любов'ю серця й сонця золотого: 
3беріться разом в цей прощальний час 
До мене на вечерю, до живого! 
(Ставить портрет Соскії на стілець біля столу).
Ти, Cacкiє, на Хендріке не злись, 
Не муч її ревнивими словами. 
(Ставить портрет Хендріке на інший стілець). 
3 хазяйкою ти, Стоффельс, помирись 
І поруч сядь. Хай буде мир між вами! 
(Ставить портрет Титуса між ними). 
А Титус саме тут сидіть хотів! 
Незриме угощення чарівливе 
Поставимо на празниковий стіл 
Та и загуляєм весело! 
ФЛІНК 
(з-під ліжка)
              Жахливо! 
РЕМБРАНДТ 
(зазираючи під ліжко)
Хтось є під ліжком. Що воно за гусь? 
Ага, це ти! Вилазь-но, блазню кволий! 
ФЛІНК
Ой-йой! Я дуже мертвяків боюсь! 
Не кличте їx, учителю, до столу!
(Вилазить) 
РЕМБРАНДТ
Сюди під хмелем чи спросоння ти 
Потрапив? 
ФЛІНК
        Гpix, даруйте... приключився... 
РЕМБРАНДТ
(показуючи на малюнок флорина) 
Ти малював це диво красоти? 
Хвалю! Чомусь ти все-таки навчився 
У Міревольта. 
ФЛІНК
        Бачить бог – не я! 
По-перше, я... 
РЕМБРАНДТ
Й по-трете, й по-четверте, 
Брехатимеш ти, бог тобі суддя! 
ФЛІНК
Благаю вас, не викликайте мертвих! 
РЕМБРАНДТ 
(посміхаючись)
А варто б! Та не буду... От дива! 
Тебе привабили мої пенати? 
ФЛІНК
Учителю! Вернувся я до вас, 
Щоб знову вашу техніку вивчати. 
РЕМБРАНДТ 
А Міревольт? 
ФЛІНК
       Який там колорит 
У Міревольта! І малюнок млявий! 
I він до вас негречністю горить! 
РЕМБРАНДТ
Оце мені вже зовсім нецікаво. 
ФЛІНК
Дозвольте запитати: був у вас 
Тоскани принц вельможний, найясніший?
Про це по Амстердаму раз у раз 
Розмови затівають. 
РЕМБРАНДТ 
Був, та вийшов. 
ФЛІНК
Не розумію вчителя мого. 
РЕМБРАНДТ
Я натякнув: не варто гонориться, 
Он бог, а он поріг – прогнав його. 
ФЛІНК 
Ви вигнали?! 
РЕМБРАНДТ
                Я вигнав. 
ФЛІНК
        Принца?! 
РЕМБРАНДТ
                  Принца. 
(Mipкyє).
Ну, що ж! Тебе прийму я – по руках! 
Мені згодяться двадцять п'ять флоринів. 
ФЛІНК
(хапається за живіт)
О, як пече мій шлунок – просто жах – 
Новація ост-індська – мандарини! 
РЕМБРАНДТ 
Ну, що там ще? 
ФЛІНК
        Схопило за живіт! 
(Сам co6i)
Вшелепався, як дурень в халабуду. 
(До Рембрандта)
І гне, i ріже, й заганяє в піт! 

У вас я завтра неодмінно буду, 
А зараз хворий. 
РЕМБРАНДТ 
Забирайся, пес, 
Поки тo6i по шиї не попало.

3

Флінк тікає. Входить Фабриціус. 
ФАБРИЦІУС 
Хто був тут? 
РЕМБРАНДТ
                  Флінк. 
ФАБРИЦІУС
                 На жаль, він хутко щез, 
А то б його я викинув, як падло! 
РЕМБРАНДТ
Фабриціусе! От я i на дні, 
Кінець настав моїй надії кволій... 
(Хапається за серце).
Та що зi мною? Млосно так мені, 
Погано так, як не було ніколи! 
Кров б'є у скроню, ніби неживу, 
В очах пожовкло, i в ногах остуда... 
(Падає на руки Фабриціуса, 
котрий несе його на постіль). 
ФАБРИЦІУС
Лягти вам треба. Лікаря позву. 
Невістці вашій теж скажу... 
(Вибігає в коридор i кличе).
                                  Гей, люди! 
РЕМБРАНДТ
(самотній лежать на постелі) 
Hi дня, нi ночі. Аспідна діра. 
Як 6'ється серце. Смерті це тенета? 
Старий Рембрандте! Настає пора 
Твого останнього автопортрета. 
Як в океан спливають ручаї, 
Так ми йдемо в примарний світ безплотний. (Обводить очима кімнату). 
Лиш ви, душоприказники мої, 
Moї естампи, теки i полотна, – 
Ідіть в майбутне. Йдіть. У добрий час.
Звучіть з музейних сховищ, як хорали, 
Відкрийте тим, хто буде після нас, 
Як ми любили, бились i вмирали, 
Щоб мрії ті, що нам живили дух, 
В серцях нащадків збурили ідеї, 
Щоб у віках ніколи не потух 
Живий i чистий промінь Прометея!

4

Входить пастор. 
ПАСТОР
Я посередник. Грізний судія 
Дав чин мені гpixи прощати швидко. 
РЕМБРАНДТ
Жаль, посередникам не вірю я: 
Один вже обібрав мене до нитки, 
Лишив без хліба. 
ПАСТОР
           Не блюзнірствуй ти. 
Тебе чекає неблизька дорога. 
Покайся все ж – i в німбі чистоти, 
Як блудний син, повернешся до бога. 
РЕМБРАНДТ
В чім каятись? Працюючи осліп, 
Не убивав, не завдавав скорботи, 
Любив, страждав i чесно їв свій хліб, 
Политий щедрим i солоним потом. 
ПАСТОР
Пресвітла діва рани освіжить 
На стомленій душі в раю щасливім. 
РЕМБРАНДТ
Я гез старий. Мірошник i мужик. 
Я весь пейзаж там зіпсую, можливо. 
ПАСТОР
Не святотатствуй! Богові скорись! 
Чи ти вже й бога не боїшся, скажеш?
РЕМБРАНДТ
Чи не того, якого я створив 
Із кіноваpi, ceпiї i сажі? 
Залиш мене. І це для нас обох 
Найліпше буде... 
ПАСТОР
(підносячи до його обличчя розп 'яття  з зображеним 
на ньому Христом) 
Кайся – i тепер же! 
РЕМБРАНДТ 
(дивлячись на розп 'яття) 
Бездарно намальований цей бог. 
(Помирає). 
ПАСТОР 
Заходьте, люди. Грішник цей помер вже.

5

Входять господар готелю, Магдалина ван Лоо, Фабриціус, Мортейра, сусіди. 
ГОСПОДАР ГОТЕЛЮ 
Ледь натякнув я пожильцеві, ну, 
Щоб вибирався, – враз печальна вістка! 
Хто ж замовлятиме йому труну? 
Чи є тут рідні? 
МАГДАЛИНА ВАН ЛОО 
Я його невістка. 
ГОСПОДАР ГОТЕЛЮ 
От i плати за похорон-подзвін! 
Як хочеш, можу гробом я зайняться. 
МАГДАЛИНА ВАН ЛОО 
Це ж, мабуть, дорогий страшенно він? 
ГОСПОДАР ГОТЕЛЮ 
Не бійся, дочко: гульденів п'ятнадцять. МАГДАЛИНА ВАН ЛОО 
П'ятнадцять гульденів? Оце діла! 
Яка це прикрість, пане, слово честі:
Двох місяців я з мужем не жила, 
І на – плати за похорони тестя! 
ПЕРШИЙ СУСІД 
Хто тут помер? 
ДРУГИЙ СУСІД
              Бог знає хто. Рембрандт. 
ПЕРШИЙ СУСІД
Не відати Рембрандта – стільки страму! 
Він туз! Він паперовий фабрикант! 
Краса i гордість біржі Амстердаму. 
Кімната заповнюється людьми. 
ГОЛОСИ
– Такий багач – i вмер! 
– Та цить! Не плач!
– Надійде строк – вci підемо до бога. 
ДРУГИЙ СУСІД 
Одне дивує: якщо він багач, 
То чом же він помер у хижі вбогій? 
Скажи нам це, господарю, – й кінець, 
А то боюсь, що й помилитись можна: 
Мертвяк – Рембрандт ван Юлленшерн, купець? ГОСПОДАР ГОТЕЛЮ
Та зовсім нi: Рембрандт ван Рейн, художник. ПЕРШИЙ СУСІД 
А, живописець! 
ДРУГИЙ СУСІД 
Ну? Я так i знав. 
ГОЛОСИ
– Вже, мабуть, пізно. 
– Гайда через гатку! 
– Через Великий підемо канал, 
Поки на міст не спущено рогатки. 
Кімната хутко порожніє. Біля трупа залишаються Фабриціус i Мортейра. Мортейра подходить до 
Рембрандта й довго дивиться йому в обличчя. 
МОРТЕЙРА 
Лежить – i пальцем не поворухне...
Багато ж як душа його хотіла! 
ФАБРИЦІУС
У вас, я чув, є правило чудне: 
Ciм кроків не підходити до тіла. 
МОРТЕЙРА
Ciм кроків? Мертвим той закон богів. 
А він живий. Талант бо ще нi разу 
Не помирав. І скорше ворогів 
Його цуратись треба, як прокази. 
Biн – живописець вбогих, як талант, 
Хай підірвався в лютім бойовищі, 
На дужих плечах він, немов Атлант, 
Підняв до сонця землю нашу ближче.

                         Червень-серпень 1938 

<..................>