.
.
Поверненння в минуле
Ще рік, ще два - і посох в руки брати:
в поетові проснеться пілігрим.
Колись дороги всі вели у Рим,
а завтра - лиш до батьківської хати.
Та не зустріне на порозі мати,
не подивує, що вже став старим,
що сивина, як театральний грим,
бо не пізнають пращурські пенати.
І я не стріну батька біля дому:
він не здалав свою останню втому -
в труні розм'якли вічні мозолі...
Візьму грушок із молодого саду,
торкнусь воріт, на лавочці присяду -
і знов піду по батьківській землі.
>
.
.