.
Билиця
Ось він вийшов із острогу,
Скрізь тепер йому дорога,
Що не здумав все з руки:
Схоче піде в босяки,
Чи під церкву із рукою,
Чи північною добою
За халяву колодій;
Стережися, багатій!
Здумав він було додому,
Та помислив тілько - к чому?
Поки він тут одбував,
Батька й неньку Бог прибрав,
Нужда діти доконала,
Жінка ж десь помандрувала,
Голод, кажуть, не свій брат,
Заманув її солдат.
Воля, воля козакові!
День і ніч він у шинкові.
Гроші є - музик
найма,
А немає -
не дріма,
Не кладе хули на руку,
Добре знає-бо науку,
Мого треба, де і як
Роздобути наш босяк.
Роздобув і знов гуляє...
А колись-то, як згадає.
Був і з його чоловік,
Та істратив марно вік
Через цей острог ледачий.
Через норов свій гарячий;
Думав, прав він - ажно ні
Та й достукався пені.
Це його осіли злидні,
Тож хазяїн не послідній
Був в своєму він селі:
Три наділи мав землі,
Жив собі, хвалити Бога,
Не багато, не убого,
Усе ж рідний мав куток
І насушника шматок.
Та, на лихо, їм, селянам,
Нанесло відкільсь-то пана;
Всі позаймані колись,
За ким заїмки велись
З запорозької руїни,
Каже, мати Катерина
Його дідичу дала,
Геть виходьте всі з села.
Давай люди клопотати,
Правди судом доходжати,
Аж ось вийшов рішенець:
Несіть панові ралець,
Що без чиншу та оброків
Ви владали стільки років
Тим, шо панове було...
Засмутилось все село.
Воно й знати не хотіло,
Що по-панськи вийшло діло,
Та ізряхалось гуртом,
Хай вигоне хоч силом,
А землі йому тієї,
Певно, кревної своєї
Не давати і ступня,
Бо це діло все бредня.
Незабаром із губерні
Розібрати діло черні
Пан наїхав судовий,
А за ним і становий,
Та, спасибі, розсудили!
З половину посадили,
Хай розсуде їх сам Бог,
Селяків отих в острог.
Між селянами такими,
Що стинались з судовими,
Зачепивсь і наш козак,
Отеперішній босяк...
Не багато і не мало
Їм одсидіти упало
По три роки та й ступай,
Людську правду пам'ятай.
<............................>
.