.
.
* * *
Я – на кону.
Ви – десь у залі.
Між нами прірва: сни, печалі.
Безодню чорну розітну –
ми разом тут, на карнавалі.
Через століття і вуалі
лечу до Вас...
Від Вас –
не час.
Над залом ніч.
Я – у промінні.
Долаю зоряне тяжіння.
А сотні кам'яних облич
очима Вашого прозріння
мене шматують, б'ють камінням –
я не кричу...
Мовчу –
лечу.
І стигне кров –
якесь дічисько
там, біля Ваших ніг, так близько
читає вірші про любов.
А тут, під рампою, так слизько.
Сягнула неба – падать низко.
Душа болить,
летить –
ще мить...
<.......................>
/