.
* * *
Німий плач.
Не мій біль.
В небесах познач
межі наших піль.
І камінням ліг,
і встромляє сміх
в серце гострий шпиль.
Куди біжу?
Що підганяє?
За цю межу!
З твого раю!
І гримить услід,
що ти ледве зблід,
а мене – немає.
А мене ж було –
на весь світ рана.
Та збирати скло
я не стану.
Тільки б гору – з пліч.
Тільки б на всю ніч
сну омана.
Німий спів.
Не мій час.
Від таких слів –
і вогонь би згас.
Ми тепер – безкрилі.
Ми обидва – білі
від таких образ.
<.......................>
ю