.
* * *
Кожного ранку
підіймаючись вгору
по малахітових
сходах туги
що поросли віками
і похмурими нашими думами
я зустрічаю його
з давнозвісним каменем
– Послухай Сізіфе
спочинь
напийся піди прохолоди з лісів
і тепла з дівочих мрійливих очей
а я потримаю твій камінь
а я почекаю тебе отут...
І кожного ранку старий
відмовляється так
роздратовано й гнівно –
ніби я відбираю у нього коштовне
а чи останнє повітря
а чи дор
гу
образою перетинаю
І кожного ранку
я зустрічаю його
з давнозвісним каменем
і кожного ранку:
– Послухай Сізіфе
спочинь...
<.......................>
.