.
* * *
В цілунку камінної постаті
мертвію без вороття
без часу
Блискуча омана
землеписців усіх віків –
небо – вивергає
лиш скелю по скелі
і важкою у сумнівах аркою
гнітить –
так близько і гаряче –
серце і
викрешує дивний вогонь –
ніхто ще не бачив багаття
лиш згарища та руїни –
і розбивається
на дріб’язок постаментів
безмовних ідолів
Знегіддя:
щораз у відбиток котрогось закохана
за попелом
не встигаю протистояти
блюзнірству вільних думок
Лабіринтами розкиданих на Бога
закляклих на півслові велетів
поволі сунеться мотив –
поза піснею
поза Судним Днем –
чи вигадує звістку про рух
захоплений брилами
птах
<.......................>
.