Час-інквізитор зганяєс заздусюди натовп: роззлючена, зяавісніла юрба реве і 
б'ється на бруківці зі сказу. І от: ведуть – неволею – босоніж по роз'юшених обличчях, 
поміж брутальних поглядів тутешшх кісткогризів i горлодерів – ворожею. Ступаю 
обережно - наввипередки до місця мого високого спалення несуться відляски 
їxнix утроб i стегон. Від  самого рання мясні губи не криють бридких ycмiшок i 
невтамованих бажань. Піщані тіла. Цікаві погляди. Заломлені руки. Задурманені голови. 
Біснуваті танці. Брудні чоботи. Облуплені стіни. Заяложені хрести. Ocuкoвi кілки. 
Запохмурені ріки. 3бур'янілі сади. Згірклі плоди. Покинуті справи. Розхристані думи. 
Сплюндрована віра. Надломлені скельця сердець! 
     А вже на годині стало: густо киває дзвонами i оддає добраніч призахідне сонце, 
крайнеба береться вогнем, i хто тільки є отут – кидає в полум'я суху гілляку втрат. 
Вони певні: незбутні спод1вання, відчайдушні спроби, потаємні сни i задавнені 
образи зведуться зi світу згарищем. Влаштують багаття заввишки iз власним 
страхом i соромом – i ні згаду, нi спогаду. Їм квапно помститися, мені - наздогнати 
того, хто прискорює темпи и гігантськими кронами ваддаляється від мене - вкотре. 
Дарма, що це шлях до неминучої загибелі. Biн – ч а с – лишає мене на з'їдень 
збіговиську. Господи вишній! Батечку мій! Невже на те Твоя воля?! – вертю 
закрутилося довкола, повним голосом заголосило, взялося рухом i криком. Ридання 
солов'їв. Гарчання nciв. Гримання дверима. Сміх вікон. Лемент коліс. Рипіння домовин. 

Рев торжищ. Погук каплиць. Гризня малечі. Бідкання старців. Схлипи у хустку. 
Нарікання суддів. Хула самовидців. Неслава моя!
     Серце кидається біду відволати – i в'яне. Скільки ока – жодної душі. хоч єдина 
на вcix жадоба видовищ породичала i сусідів, i ворогів, i мрійників. Найменше 
витикає мене пальцем i регоче, регоче, догоджаючи батькові i мріючи про нову 
дешеву цяцянку. Десь-колись знайдеться i у нього дровина в це вогнище. А той, 
удалині, вже здається примарою. Час! Найлютіший мій кат! Береш зі мною не шлюб – 
розлуку. Великодушний – ідеш геть з-перед очей. Мало б стати звичкою – втрачати. 
Натомість – заціпеніла напівкроком-напівзойком. Знаю слова – вздвести лихо, знаю – 
розігнати хмари, знаю - віднадити цікавих, та не відаю – тебе повернути.Болю 
знаття. 3невіри мить. Туги безміир. Безвиході кут. Приреченості тремтіння. Здогад 
про зраду. Зневага з ycix боків. Зверхності маска, Ілюзії непевність. Сон втомлює. 
Вагання стримують. Страх повтору. Чекання кінця. Жалоба по часу!
     У нас – своя інквізиція.
     Свої
     вогнища.