.
Смерть
     Найбільша помилка твого життя – сліпа вipa в його ілюзорні принади. 

     Це так далеко від вигаданого тобою – на втіху – Бога. 

     Ділом, словом, помислом, ненажерливістю, пияцтвом, жорстокосердям, підступністю, марнослів'ям, нудьгою, ледарством, сперечанням, непослухом, обмовою, осудом, 
недбанням, пожадливістю, здирством, лихварством, брехнею, перелюбом, ревнощами, 
заздрістю, гнівом, злопам'ятством – ліпиш подобу свою на землі. 

     Та однаково залишаєшся одним-один у стеблині страху i нестерпного прагнення  м е н е

     Зрештою хмари розриваються зливою. 

     Немає гірше для тебе, як опинитися просто неба під дощем. 

     Спершу спадає хвиля небесної вищості, i ти вже не сумніваєшся у поблажливості долі, 
i в обратні молитві, i в чистоті спокутної інтонації. 

     Аж раптом істина виявляється неостаточною, i ти непокоїшся, i боїшся разом iз водою 
i вкупі зі своїми чеснотами спливти у землю, канути у мороці небуття, де бачити зможе 
душа, але не око. 

     Тоді гарячкова уява доконечно малює тобі.м е н е

     А. я довіку розважаюся миттю твого безумства. 

     Аби ж не жалюгідні потуги збагнути i захиститися – ти мав би сили на власні очі 
побачити схожість. 

     Це звеселило би и тебе:  м і й  образ постає з твоєї волі у тому самому кольорі, з тими 
самими чуттями, думками, словами, діяннями i в тому ж убранні. 

     Дивится на себе крізь  м о ю  постать, але не зізнаєшся в тому. 

     І  м е н е  зворушує твоя наполеглива безпорадність. 

     Це так схоже на ігрище тіней, на вальсування вуалей. 

     Я б воліла безоглядно віддатися твоїм земним обіймам i ладна вже пробачити 
нечутливість до ритму. 

     Але ж тo6i паморочиться від  м о г о  дихання – i  я  залишаюся осторонь. 

     А по якійсь годині стає шкода цього блукальця між світами. 

     Забувши себе самого – як розпізнаєш того, хто на землі, того, хто на небі, того, кого 
називаєш Духом Святим? 

     Не помічаєш  м о г о  знаку ані в сипкій вoxpi пам'яті про те, що було, нi в досвітчаному 
здогаді про те, що буде. 

     Маєш очі – а й досі ганяєш химери. 

     Маєш вуха – навіщо ж глушиш приструнки м о г о  голосу в росянистому тремтінні 
зела, у розвихрених душах прадерев, у проникливому погляді кам'яного боввана, в 
ударах серця вночішнього часу? 

     Ніч відлякує тебе безлюддям. 

     Навіть якщо твое тіло знаходить поряд чиєсь солодке тепло, навітъ якщо, упіймавши 
в густій темряві чиюсь руку, відчуваєш у долоні холод обручки. 

     Надто – ця обручка. 

     Шукаючи повітря, прагнеш розірвати коло безвиході. 

     Похапцем, ніби крадучи, вмикаєш світло. 

     Або ж виднокрай спалахує зоряницею. 

     Або ж це тільки сон. 

     Чи хіть. 

     Тоді з усюд до твого ганку насуваються галасливі юрмища достеменно таких, як i твої, 
облич, ротів, шлунків, рук, плечей, ніг – топтати не ряст i не прибережну гальку упереміж 
із мушлями и добриднями, а самі лише асфальти, цементи, лінолеуми i паркети. 

     В тo6i прокидається потреба твердо стояти – далко більша, ніж поетична спроба твого попередника набратися сили и снаги від свіжої запахущої ріллі. 

     Передусім – відчути стійкість, реальність життя. Цю ж мить почуваєшся вільніше, 
знайома байдужість голосів i кроків, що завжди тримаються безпечної відстані 
напівщирості,

потокою затікає у свідомість. 

     Відчиняєш важелезні двері i з порога пірнаєш у вир усталених pyxiв i невигадливих 
матерій. 

     Удаєш із себе вільну рибину в океані одноманітних днів та завзяття бракує винести на 
поверхню глибинний намул – потвердити народження нового світу. 

     Як i вчора, i передучора, з усіма простуєш у якийсь бік. 

     Не знати що: аби не зганьбитись, пасучи задніх, – i не образити ближнього, 
прискоривши 6iг часу. 

     Любити – насилу-силу: не спопеліє серце i не розвієсться слава філософа. 

     Співати – лише в унісон: дужого звуку й вірного тону не стерпить збіговисько 
безголосих. 

     Затанцювати горе и радість. 

     Усе краще, ніж дослухатися до власного єства, сівши перед свічадом i зобачивши – 
мене суту: 

     – Несамовито шукаємо прихистку в кожному перехожому i дармуємо так день по 
дневі безповоротно вгрузаємо в прірву непам'яті, по йоті всотує нас iї каламуть, гризота 
й нудьга... 

     –... га! 

     – Відколись не журавлині кружляють над нами ключі, а лякливі згірші думки i зловісні 
наміри знепритомно тікають від Суду у вирій... 

     –... рій! 

     – Щодуху виборюємо чергову найвищу цінність i переконуємось у неспроможності 
світла розсувати видимі обрії, а надто зближувати самотні голоси дзвіниць – прощальноі 
opгii громохмарний прелюд... 

     –... люд! 

     – Ближчає мить великого одкровення, вже збиває крилами небачений досі вогненний 
птах i збурює світила узвишні помститись відкинутій необачно iз брязкотом тіні останньою окресленою стороннім добою... 

     –... бою! 

     – Вилискує зброя голодним вищиром i кличе, кличе в обійми брата, та ми ще стоїмо 
на розпутті – ніяк не зважимося зробити наступний назустріч крок... 

     –... рок! 

     – Ненавчені коритися, закидаємо на безвихідь i надовго затримуємо чуття; могили 
плутаємо їз криницями, до припливу на днища – як натяк – осідають круки... 

     –... руки! 

     – Продовжуємо себе у вздворотній силі випадкових зустрічей i скарг – так заповідаємо жебрацьку душу високо тримати... 

     –... мати! 

     – Напозичавшися вдосталь хліба насущного, щоразу повертаємо холодний i гострий із 
серця камінь... 

     –... амінь! 

     Прожити життя – відчитати молитву. 

     Так само ні душі навколо, i чути лише рух крові i пульсацію землі, i страшно, i тоскно. 

     Лише раз на рік випускаю тебе iз твоєї шкаралупи – христосатись, i славити 
скороминуще, i тішитись намарним. 

     А тоді повертаєшся до  м е н е,  як вірний чоловік до ніжної подрути, i вмить 
забуваєш про коротку розлуку. 

     Сплелися, зріднились єдиним началом так, аж невдовзі не помічатимеш знову 
м о є ї   присутності, i, митець, щомрії вирізьблюватимеш нову легенду про м е н е

     Так судилося. 

     Так i буде. 

     І будеш тільки ти. 

     І тільки я

     Найперша i остання у світі жінка. 

     Смерть.

<..................................>

_____________________________________________________________________________________________

п