.
.
   *  *  *

Знов згадаю свій двір лелечий.
Йдуть по воду
                  мама і вечір.
В тій криниці жива вода
з підземелля 
                  до неба билась,
синім струмом
                  лилась з відра.
Я пила
         й не могла напитись.
Поверталася міць мені,
розквітали
             душа і погляд.
Пропікала вогнеи живим
та вода, наче рідний спогад,
що блакиттю
                 кипить в мені,
й кожне «ні»
               повертає в згоду.
З підземелля щасливих днів
п'ю цілющу,
               живильну воду...
Де ж ти зараз,
                вода кринична?
Скрипом-рипом
                тужить криниця,

Обросла бур'яном,
                           не рутою,
ще й схрестили хрест-нахрест руки.
Перед світом стоїть
                           розп'ята,
як довічне чиєсь
                             проляття,
як німа домовина 
                        в хаті.
...Мама й вечір,
                      і двір лелечий
сяють з Місяцем молодечим.

<..........................>
/

п