.
.
* * *
Вросла у землю хата аж по вікна.
Здається, що упала на коліна.
Наталя баба, тиха i стара,
віконниці від пилу протира.
Hiкoгo в неї - тільки що сусіди,
та інколи племінниця приїде.
Город посадять вкупі, сад побілять,
помажуть хату, я ж розквітне 6iлo.
Весна теплом до грядок припада,
а баба, знай, саджання догляда.
Присяде, натомившися, на призьбі,
а двір м'якенько стелеться, шпоришно,
i Місяць із-за хатки вигляда,
неначе про літа її пита.
- Ах, що літа! Дев'ятий лиш десяток,
а вже негодна... -
посмутніє раптом.
Усмішка на вустах моїх літа:
- Яка ви у co6i ще молода!
У гості прийде,
паличку відставе,
про кapi очi слізно заспіває.
При Miсяцi
додому проведу
її, мою бабусю
молоду./
<..........................>
.