.
Сновидіння

Tieї ночі довго я читав
Із Петефі й про Петефі... Мовчання
Hiмотно оступило дух мені,
І я відчув таку незборну втому,
Що в сон, немов у темну воду, впав
І перейшов з життя у сновидіння.
Мені приснилась глибочезна яма,
Начинена людським ще свіжим трупом.
Не вci були в ній мертві, дехто ще
Зубами скреготав i ворушився.
І я лежав у ямі серед трупів,
Безмовний, нерухомий i живий.
А наді мною високо вгopi
На велетенськім пагорбі із глини,
На заступ спершись, чоловік стояв -
Страхітливо й цілком на мене схожий.
Він мусив закопати нас... мене...
І я прорвав кору заціпеніння,
Гукнувши: - Я твій брат! Я ще живий!
І голосу свого я не впізнав:
Він був, як рокіт двигунів ракетних.

Котилася луна: - Живий... живий... -
І докотилося страшне відлуння:
- Живий, ти кажеш? То здихай скоріше!
3агуркотіла в яму маса глини
Лавиною - у рот, у ноздрі, в очі,
У вуха, в душу... Й перед тим, як вмерти,
Я стиснувся, немов ядро урану, -
І вибухнув! І німо закричав.
І видерся з могили сновидіння.

<.......................>
.

п