* * *
У Дніпропетровську,
повитому чадом i димом,
де люди бліді, хворобливі, безликі,
де скверна життя розкошує так явно i зримо,
а втрати натури такі невигойно великі,
що и сонцю не віриш, нужденному небу не віриш,
не віриш землі, нi деревам, нi травам, ні росам,
i виють в тобі від розпуки смертельної звipi,
i сивіють спеки, i чорно ридають морози,
й ліси димарів заводських розпинають незайманість,
i роботи хтиві довірливий розум гвалтують,
i сутність природи зневажена i незамкнена,
i крадуть ії, i нічого ніде не рятують, -
там начебто жив я...
<.......................>
.