.
.
*  *  *

Ось уже сто тридцять п'ята
Субота минає,
А вас, мої люби діти,
Ще дома немає.

Я у себе тільки й щастя,
Що трьох синів мала, 
Та на цей день усіх з хати
Я їх утеряла.

І зосталась одинока,
Як билина в полі.
Нема дітей біля мене...
Доле моя, доле! 

Доле моя нещаслива,
Що ти наробила! 
За що рано із синами
Мене разлучила?

А без дітей гірко жити
На білому світі.
Горе моє, горе люте!
Де тебе подіти?

            Лютий 1944

.
<.......................>