.
.
Михайло Романушко
Концерт для самотнього голосу
Частина I. Спокійна вода
4. В аллеї акацій
Настирливо
про себе нагадує регіт будильників.
Зловтішний компостер клацає зубами.
Вікна - вакханалія кіноекранів.
Отари компасів пережовують магнітне поле
з плантаціями парасольок.
Двісті сорок підошв на годину.
Напрям - обмежений стогонами
асфальту
(обличчя посіріло від сірості).
Шіснадцятеро
зупинились на протилежному боці вулиці.
Звернули увагу:
фарбують фасад.
Стегна дівчини, що сидить на лаві,
сповільнили крок пятьом.
Двісті сорок підошов на годину
Застигла коричньова міміка кори,
Гілок тонкі пальці, нервово поламані відчаєм.
Двісті сорок підошов на годину
Крику,
шепоту,
стогону.
Невже не чути?
Надто
важко
вирощувати себе.
Надто вжко?
Треба.
Ось побачите:
тло блакитного плачу півнів
виявиться рікою
садом
з літакуванням зелених дзвоників
в темряву виноградну
цієї повсякденності,
де цілу ніч
тремтить над континентами
капелюх
без музичного супроводу.
<.......................>
.