.
.
Михайло Романушко
Концерт для самотнього голосу
Частина I I. Простір, звідки ніхто не кличе
3. Редукція відстані
О, електричне диво програвача!
Чорні райдуги, чорні сонця,
Чорне полум'я горить в адаптері.
Чорним птахом - дирижер.
Скільки зараз кілометрів між нами?
Ніч така чорна й холодна, як слухавка телефону.
Ало! Ти чуєш мене?
Чомусь тяжко мені в грудях.
Оце я за столом,
оце свіча горить на столі,
оце білий папір на столі.
Хліб є, сонце світить цілий день -
а тяжко мені в грудях.
Хоч би вже дощ пішов,
хоч би вже хмарою стати,
хоч би вже блисковками зійти, як кров'ю.
Цікаво, як високо треба піднятись, щоб побачити тебе?
Залізничні колії на світанку в росах,
вітер їх підмітає щоранку,
дбайливо так їх підмітає...
Чи не поїхати і собі світзаочі?
Я - телефон між богом і людьми.
Інколи чую бога, інколи людей.
Ніколи не промовлять вони разом.
Горить свіча воску ярого,
олівець і папір безводні і пусті,
і
навіть слова ще немає.
Сотворити твердь.
Сотворити твердь блакитну
і сотворити всі кольори -
та й будувати світ.
Архітектура веселки,
креслення дощу,
проект колоска, проект квітки, проект твого волосся, твого погляду,
хімія чебрецю і фізика вітру.
Зелено горить трава.
Золотий попіл осипається з дерев,
жовтий жовтень співа про блакить,
розказує:
Оце ти, оце я,
оце ми удвох,
як дві каплі ртуті на одній долоні -
тремко скочуємось
на лінію долі -
надто коротку...
<.......................>
.