.
* * *
Так повільно вологе повітря текло,
Розсуваючи стіни кімнати,
і лягала посріблена смуга на скло,
за яким – лиш незвичні цитати...
Промовляли з туману, що з ночі не зник,
і дерева, й колодязь, і камінь.
Я не зміг всі слова занести в записник,
їх раніше почув Муракамі.
Книжка, повна подій, східні схлипи струни.
Щось далеке, нестримне, дитяче...
Оглядаючись, плаче душа восени,
серед мокрого саду – тим паче.
Кожен подих парує, додому чомусь
не вертає, хоч двері відкрито.
Я до гілки зеленої не дотягнусь:
на півслові скінчилося літо.
>
.