.
* * *
Чи місяць не дає заснути,
Чи комарі в забутім дзвоні?..
Куди ти правиш, брате Бруте?
З дороги збились наші коні.
Сиджу на возі нерухомо,
тобі повторюючи всоте:
"Вся філософія, мій Хомо,
не варта одного польоту..."
Тебе давно забули люди,
вподобав ти небесне житло.
Там панночки грайливі груди
гойдають місяцеве світло.
Лиш зрідка хтось розкриє рота,
коли в корчмі згадають всує,
що у Хоми нічні польоти,
що там він десь мертвопетлює...
Вареник в горлі не застряне,
не
випаде в пилюку кварта...
А
втім, життя – хоч сите й п'яне –
польоту одного не варте.
Воно, відкривши двері раю,
у пекло зажене навіки...
Відьмацький погляд підіймає
не тільки Вієві повіки.
І ти, мій Бруте, правду голу
не зводь до істин копійчаних...
Отак і їздимо по колу цих
філософствувань печальних.
.
<............................>
.