.
* * *
А війско йде... Похмурі списи
Вже насуваються на обрій.
О, голос темного заліза:
– Ми
погибоша яко обре.
Мерщій, мерці! Бо людства обмаль.
Погайсь, погайсь, музейна зоре,
Безбарвна... Мов довічний нобіль –
Примарне, хмарне, марне море
Мордує
береги зненацька,
Б'є напрямки, щезає обіч.
Погайсь, погайсь, музейна цяцько,
Жахливих
більм безбарвна здобич!
А військо йде – повз
темні вежі,
Йде безупинно і грозово,
Лиш чуть, як криця промінь креше,
Як вітер обдира діброви.
За кроком
крок.
За круком – крук.
Смерть
заподіяти кому б?
Кому б тортурів заподати?
Гупа,
гупа душогуб
Од хати до хати.
Схилився
набік журавель,
Зогнила цямрина.
В ката хата з конопель,
Чуприна причинна.
В ката пика кострубата,
Жменя волохата,
Його матці його тата
Не було б кохати......
<...................>