БЕСIДА 2-ГА, 
НАЗВАНА OBSERVATORIUM SPECULA (1) 
(ПО-ЄВРЕЙСЬКИ СІОН) 

                             Що таке icтинне блаженство? На чому воно твердо стоїть? - 
                                           Звичайно, той камінь великий, дивний i єдиний. 

Особи: А ф а н а с і й, Я к і в, Є р м о л а й, 
Л о г в и н, Г р и г о р і й. 

     А ф а н а с i й. Скажи мені, Григорію, чому греки назвали блаженство  (2) тобто розсудливість, а блаженного - ? 
     Г р и г о р і й.Ти ж мені скажи, чому євреї назвали його ж світлом? Воно не сонце. «Засіяє вам, які бояться імені мого, сонце правди...» (Малахія). 
     А ф а н а с і й. Чи не тому, що розумне око, як світло й ліхтар у пітьмі, веде нас, коли блаженства шукаємо? А всякий сумнів i невігластво є пітьма. 
     Я к i в. Розумне око є для нас проводирем у вcix ділах. Невже добра скринька й табакерка назветься в тебе світлом i розсудливістю? 
     Г р и г о р і й.  або Даймон чи демон (3) означає дух бачення. Кожна ж людина складається з двох начал, які протистоять co6i i борються, або сутностей: із гірного й підлого, тобто із вічності й тліні. Тому у кожному живуть два демони чи ангели, тобто вісники й посланники своїх царів: ангел благий i злий, хоронитель i губитель, мирний i бентежний, світлий i темний... Розпитайте, о друзі мої, себе, загляньте в себе. Ой, скажу вам, - побачите таємну боротьбу двох мислених воїнств, особливо коли починається важлива справа. Вникніть лише i ввійдіть у думне серця вашого поле, яке ширше від ycix океанів i всяких небес. Водночас скільки тисяч пернатих i швидших за блискавку дум ваших перелітає в yci кінці Всесвіту i повзає по всій піднебесній? Немає діла, ні найменшої дії, насінням i початком якої вони б не були. Гірне духів ополчения невпинно волає: «Хто, як Бог?». «Всяка плоть сіно й ніщо». «Дух животворить слово Боже». «Чи послухав ти раба мого Йова?» 'Ти Христос, син Бога живого...» А нижнє у безодні сердечній заперечує: «Немае Бога». 
«Плоть і кров усе животворить». «Чи не даремно шанує Йов Бога?». «Прибутки те 
роблять» «Христос пoтiшaє народи...» Обидві ці армії, як потоки від джерел, залежать від таких же двох своїх начал: гірного й низького, від духа i плоті, від Бога i сатани (4*), від Христа i антихриста. Велика ц блага дума є головний ангел, вість блага, порада 
правильна, уста премудрі, мова нововогняна, благовість миру, слово житгя, ciм'я благословенне, слово спасительне й навпаки. Тепер скажи, Афанасію, чи борються 
твої думки? 
     А ф а н а с і й. Ей, відгадав ти! Одна думка волає у мені, або скажу з пророком Захарією: «Ангеле, говори у мені». - Нове, не корисне сповіщає Сковорода. Анеприязний ангел хитро заперечує й шепоче, як Єві, ось що: «Надто тонко пряде, не придасться на сорочку павутина». Я ж у Icaї недавно читав отаке: «Полотно павутинне тчуть», i не буде їм для одягу. Говорить про вітрогонів, які вчаться марноти, зневажають корисне. I справді: «Літа наші, як павутина». 
     Я к і в. Наклепник із тих же законів, як змій із тих же квітів не мед, а отруту висмоктує; а диявол у тій же Біблії весь смак із свого черева, як павук павутину із власного свого живота дуже тонко й гладенько, наче шовк, веде, а не із Божого духа, як міністр Лже-Христа (5), а не законного царя, верховний благовісник якого ось чим хвалиться: «Ми ж розум Христа маємо». 
     Л о г в и н. А я відчуваю боротьбу моїх духів. 
     Є р м о л а й. А в мені така ж суперечка таємно шумить. 
     Я к i в. Це i дивно, й не дивно. Дивно, що мало хто намагається заглядати всередину, випробовувати й пізнавати себе. А не дивно тому, що безперервна ця боротьба у кожному, до єдиного, серце не присипляє. У мене самого переповнене серце або невичерпне джерело від самого мого народження не породило ні слова, ні діла, щоб перед його початком не відбулася боротьба його пекельних духів з небесними силами, подібно як на небі шум вiтpiв, які борються, передує прийдешній весні. Цього я не помічав у юнацькі роки. Буйні мої думки нехтували отою притчею: «Всякий Веремій про себе розумій». Дивні рідкісні явища й легковажні новини відволікали їх від смаку як тіеї, так i цiєi загальнонародної мови: «Добрий Дін, та що краще, як свій дім?» Здавалося, що у домі моєму всі для мене однаково приятелі. А мені й на думку не спадало оте євангельське: «Вороги людині -ії домашні». Hapeштi, безладність буйності, що розбуялася, як пожежа, в тілесному домику моєму, зібрала докупи розсипані по бездоріжжю думки, наче південний вітер потоки, а мені на пам'ять i на увагу привела сказане оте зціленому біснуватому слово Христове: «Вернися у дім твій». Від цього начала засіяла весна мого благодення. Отже, слово твоє, Григорію, i дивне, й не дивне, i нове, й старе, i радкісне, й загальне. Однак блага у мене думка, або скажу з патріархом Ісааком: «Ангел мій хвалить слово твоє, а наклепник німий». 
     Є р м о л а й. Ангел твій, о друже ти мій Якове, «який охороняє тебе від усякого зла», не спокушається, коли хвалить давню новину  і нову давнину. Все те не велике, що разом не містить усобі давнини й новизни. Якщо у соломонівські часи не їли грибів, а нині встав їх винахідник, то це не велике, бо не давнє, а не давнє тому, що без цього люди жили у давнину блаженно. Що давніше, як премудрість, icтинa, Бог? Усі діла не для всіх, а це - всім часам, країнам i людям настільки кожному потрібно, як кораблю компас i стерно, а для подорожнього Товії - наставник Рафаїл. Премудрість вздчуває смак у найсолодшій icтині, а icтина сховалась у Бозі i Бог у ній. Це єдиний 
наріжний камінь для вcix будівничих храму блаженства i премудра симетрія (6) для тих, хто будує ковчег спокою. Це єдина святая святих, стародавностей давнина. Та де мені знову знайдеш серце, що керується компасом i телескопом віри Божої? Ось ця ж сама давнина є предивна рідкість, новина, чудо! А ганьбитель ії є капосник плоті, ангел сатанинський. Не люди винні в цьому, а огудний дух, що оволодів їхніми серцями. 
     Л о г в и н. Так, згадав i я, шо наперсник Христа називає його закон новим: «Нову заповідь даю вам». Правда, що істинна Соломонова притча: «Брат братові допомагає... тощо». Є така ж i руська: «Добре братство краще багатства». 
     Проте це непоборне мicтo всі оминають, i діамант дружньої любові блищить дуже рідко. Ось тобі новинка! Та знову, коли превічна ця рада є дуже давня вcix істот симетрія i «міцна, як смерть, любов», що ревним співчуттям усіх світів системи зв'язала й обертає, тоді він же у посланні своєму називає ії ветхою. Сам богочоловік, якого не підлий дух, що в пopoci повзе, як змій, а вишній отой архангел Діві благовіщує, називається новим Адамом i ветхим днями: «Бог любові є». I так: «Хай будуть німими уста облесні», які слово твоє, Григорію, гудять. 
     А ф а н а с і й. А мені пригадалися горді мудреці пишної плоті, які з лайкою питають: «Що є сатана, де він, подай його, проклятого, сюди, мені в руки. Чи багато у нього рогів?..» Чи не правду каже апостол: «Гудячи - не розуміють»? Судіть - чи не самі вони з рогами? I чи не забавляють сина Сирахового: «Нечестивий, що проклинає сатану, сам кляне свою душу». Розумний у гpi в карти може бути лабет (7), а благий i злий дух є для них небуттям. Ось тобі вхід у лабіринт безбожництва! Знищивши ангельські чини, легко сказати: «Бога немає». Як замуливши по-филистимськи живої води потоки, джерело само собою стає недослідженим й неймовірним. 
     Я к і в. Облиш филистимів i хамів: «Всякий Веремій про себе розумій». Не люди винні в цьому, а дух наклепницький, що оволодів їхніми серцями. Якщо у тобі людське серце - жалкуй, а якщо завгодно - то ревнуй i гнівайся, але уникай ворожнечі й злобної гордості з отруйною насмішкою. Хто переслідує людину за віру, є 
найголовніший ворог Божого людинолюбства, як i той, хго озлоблює жебрака за те, що не захотів Христа ради як милостиню прийняти одяг. Остерігайся, друже мій, щоб не закрався під світлою маскою у надра твої хитрий змій, щоб ангельська любов до Бога не перетворила тебе у диявола для людей. Не забувай отого учительського шляху: «Не знаєте, якого ви духа». Ангельськими мовами говори, а людей всіх люби. Істинна любов не самолюбна. 
     Г р и г о р і й. А я радію нашій одностайності в думках. Втішає мене згода вас чотирьох.  Гірні думки у тяжкосердих душах не поселяються. Найчистіший спирт небесний, названий у греків (8*) , по-римськи також aura, не живе xi6a вище хмар. Вернімся ж на шлях плину мови нашої. За числом ангелів розділіть увесь рід людський на два роди: на вишній i нижній, на правий i лівий, на благословенний i на відторгнений. Тепер можна запитати будь-кого: «Ти наш чи від наших супостатів?» «Якого ти духа?» Немає тут нейтральності з подвійного роду людей, згадайте євангельське роздоріжжя: шлях вузький i широкий, правий i лівий. Наше життя - це подорож. Лівий, через тріумфальні ворота, через звеселяючі проспекти й квітучі луки зводитьупекло, прямо кажучи, в сум червів, що не засинають у душі. Правий на вході жорсткий i когіткий, зрештою, мало-помалу гладкий, наприкінці солодкий, при виході - найсолодший. Як всяка благородна справа на початку і в корені гірка, а в плодах своїх солодка, i хто сіяв зі сльозами - жне з радістю. Правим йде рід праведних під керівництвом ангела мирного, вipнoгo наставника, охоронця душ і тіл наших. I як сам вождь їx світлий, так i рід той благорозумний, благодуховний, запашний, а життя їхнє є ось те: евдемонія, пахощї, благовіяння, яке видихає ладан, мирра, смола й олія. Звідси у нас народилося слово - благоговіння, звідси у стародавніх всяка благоспіша удача називалась дексіома (9). Десничіє - діло правої руки, а люди - сини світла й десниці, наприклад, Веніамін - означае син десниці. Шуйський (10) же рід, або лівий, у всьому протилежний тому. Негідну підлість i у нас, в Малоросії, називають шуя. Без сумніву, те ж, що й шуя, i ледь чи не звідти народилось слово оце - лінивий. Наче син лівиці, не правиці. Та я вже забрехався. Ось вам чому в грецьку давнину блаженство названо . 
     А ф а н а с і й. Нині мені відкрилися оті Павлові слова: «Приймітъ мене, як ангела Божого». «Христові пахощі ми». I кожен сам такий, до якого ангела приліплюєтъся. Ці є добрі діви. «У пахощі мирри твоеї течемо?» Та ах! Мало ix... Не даремно плачеш, о Єреміє! «Зменшилась [кількість] добрих дів». Рід лукавий i перелюбний скрізь розмножується. Всі оці не ввійдуть до шлюбного покою палацу нареченого. «Не знаю вас!» 
     Є р м о л а й. Мені постшно перед очима спокусник учителя нашого в пустелі. О безсоромний! На кого не наважиться наступити, якщо свої підступні наклепи не посоромився звести на голову всіх Божих мужів i пророків? «Кинься вниз». Чи можливо, щоб звалився у нижнє болото й смердючу підлість той, хто прорік істину 
оцю: «Я із вишніх». Хто згори i в гірному народжений, ніяк не вміщує духів, які відсилаються до стада свинячого: «Ви із нижніх». Та знову, яким йому був приємним ангел у саду, що побуджував його до висоти терпіння, за благоволінням i сутністю гірного отця його. 
     Л о г в и н. Звичайно, оцей сад, де розмовляємо, навіяв тобі такі думки. I мені ці, перед нами квітучі лілії сільські, що дихають фіміамом своїх пахощів, звели на серце Матвієвого ангела, який сидить на гробовому камені i благовіщуе мироносицям отого єдиного чоловіка: «Рід же його хто пізнає?». «Я цвіт польовий і лілія долин». Для 
охоронців гробу ангел мій жахливий, а для мироносиць - який прекрасний! Світлий, як блискавка i як лілія, що наповнила повітря пахощами. Чи не вони таємно торкають мій нюх, насолоджуючи палаюче в мені з Клеопою й Лукою серце моє? «Крила ії - крила вогню». «Полечу й спочину...» 
     А ф а н а с і й. Hi, брате, зачекай! Високо не долетиш. Щоб нюхати пахощі того нетлінного чоловіка, треба мати отой ніс: «Hiс твій, як стовп ліванський». Оцим-то носом обнюхує Ісаак ризи сина свого Якова. Втратили було цей ніс i зате почули ось що: «О нетямущі галати!» «I зашкарублі серцем...» Розлючений місяць і земну людину 
кожне

око бічить. «Безумний як місяць змінюється». До небесного отого чоловіка: «I підійметься від землі життя його». Як молодого місяця, не побачить, xi6a дуже швидким відчуттям. To6i належить рости, мені ж: «Перебуде з сонцем i раніше від місяця. Bci ті були безносі, котрих запитує Павло: «Чи прийняли ви Духа Святого?» Ми ж бо й не знаємо, чи він є i що він означає? Хоч придворний, проте без носа був тоді i той євнух, що питав Пилипа: «Скажи, про якого чоловіка так гарно говорить Ісая?» Не даремно у євреїв не ставили священиками безносих i коротконосих. Позбавлений відчуття, що сприймає Христові пахощі, i хто не може похвалитися: «Знаю чоловіка», як може видатися іншим невігласам: «Це ягня Боже». Соломонівська наречена, крім хваленого братом носа, має голубині очі. Цими благородними відчуттями не дивно, що провидить не старіючого оленя, який високо скаче й перескакує по горах i горбах: «Відчуття праведних благопоспішне». 
     Я к i в. Носатих носатий хвалить. Ангед Божий підняв утору за волосся Авакума и Пилипа, може й друга нашого Логвина підняти у гірне. Невже думаєш, що він лисий? Думаєш так, а воно не так. Чи дух віри - не прозорлива премудрість? Чи не вона є блаженна сивина й волосся oтe: «Волосся голови вашої не загине». Чи не він викликає 
захоплення й хору мироносиць? Пахуча мирра Божої віри у cepцi їx - достатній для благовісника привід, щоб схопити й підняти їx із повзання у гірне. Bipa бачить невідчутного чоловіка, i він не дивиться на тлінь, крім віри: «Господи, очі твої дивлятъся на вipy». Цей благовістив сина i пречистій Марії, цей i Захарії, та при фіміамі віри цей же обіцяє батькам ізраїльського визволителя Самсона. Але й тут 
діє непогубний волос віри: «Залізо не зійде на голову його». Це ж волосся и нетлінне проміння віри прикрашало й освітлювало й Мойсеєву голову, викликало захоплення Єноха i вcix отих з Павлом: «Підняв вас, як на крилах орлиних, i привів вас до себе». 
Втілений ангел Павло хвалиться, що i йому волосся помазав Бог духом своїм так, як i Icaї: «Бог, що помазав нас...» «Дух Господам на мені...» А як вірить, так i благовістить повзучим: «Встань, сплячий...» Так, як Ісая, якомусь бідному книжнику: «Чого ти тут, i що тo6i тут?..» Те ж, що й євангельський ангел: «Що шукаєте, немає тут...» «Там його побачите, о зашкарублі серцем!» I заохочує їx у нірне галілейське, де «тi, що бачили його, поклонилися йому...». «I той був невидимий їм». Тоді відразу побачили, коли став невидимим i невідчутним так, як коли зник з очей тілесний друга мого бовван, тоді залишилось у моєму cepцi серце його, як магнітний дух у стальному кільці: «Міцна, як смерть, любов...» «Крила її - крила вогню...» А коли плотська любов так сильно вiє i гонить до смертоносних жадань, то так само i дух Божої любові жорстокий, як буря, шумний, як від вина, вугіллям вогняним i полум'ям варить, як пекло, палить серце, окрилює й націлює в гірне: «Жорстока, як пекло, ревність». I так любо мені, коли Логвин зізнався, що руйнує серце жало ревності Божої i утробу йому так, як Луці й Клеопі. Чи признатись вам, що й мою утробу торкає те ж полум'я? Часто воно пригашується плотським жаром. Та хто безпосередньо відчув красоту гірного чоловіка, любові того нi вода велика пригасити, нi рікипотопити не можуть: «Ні теперішні, ні майбутні...». «Повстане ангел Господній...» Остудить вавилонську піч i звільнить ix. «Зникне серце моє i плоть моя...» 
     Г р и г о р і й. Це вже ми чули - про два начала; про подвйний рід ангелів i людей, про два шляхи людського житгя. Втім, нині самі доходьте розумом, що із цих же джерел народжується подвійний смак у Біблії: добрий i лукавий, рятувальний i погибельний, хибний та істинний, мудрий i безумний... 
     Я к i в. Немає лепшого додуматись, як у цьому. Змій із тieї ж корови ссе молоко i перетворює в отруту, а людина слухає притчу: «Збивай молоко, i буде масло». Душевній людині Лотове пияцтво, Давидове и Соломонове жінколюбство - сморід, отрута й смерть, а духовній - пахощі, їжа, пожива й житгя. Bipa гірна візьме змія й не пораниться, в печі не обпалюється, у морі не потопає, отруту й смерть їсть i п'є, i тому здорова, ось «знамення віруючим»! Біблія не лише корова, а й пекло, й змій, i всепоглинаючий лев. Але в жорстокості цього лева знаходять з Самсоном стільники насолоди ті: Правиця твоя прийме мене...» Цей дракон, для таких цілющий, i є дерево пресолодких райських плодів, але не тим, які «полижуть порох, як змії, що повзуть по землі». «Той зітре твою голову...» Чудо ізраїльське! Де вipa знаходить солодку, кращу від меду й стільників поживу, там тяжкосерду душу терзають псячі мухи й шершні: «Пошлю на них шершнів...» 
     А ф а н а с і й. Бережися, Якове, ти вже зробив Біблию стародавнім чудовиськом, що мучило давно єгиптян. Ім'я його - Сфінкс - дівоча голова, тулуб левиний... 
     Я к i в. Не сумніваючись, друже мій, кажу, що вона - то є лев, який обходить Всесвіт, гарчить i терзає, напавши на бідного читача з лівого боку. Пропав він у пекельних ії щелепах. Ти ж, о Ізраїлю, не бійся, Якове! «Зустріне його, як мати». Прикриє його від спеки, заспокоїтъ у материному лоні, охлібить хлібом i напоїть водою. «Вода глибока - рада у cepцi мужа». «Хто п'є від води цiєї, не спрагне навіки». 
     А ф а н а с і й. То чи не вона й блудниця ота в Соломона, за якою волочаться буйні молодчики? Вона гіркіша від пекла. Втікають же, «як олень, поранении у сім'яники». «Не знаючи, що на душу свою тече». Куди вона заводить їx? О лютий язик ії! «Зуби його, зуби левові, що вбивають душу...» 
     Я к i в. О друже мій! Вгадав ти. Це та блудниця. «Слова потопні, мова облесна цієї блудниці». Вона наводить всесвітній потоп. Та віра з Ноєм із незгниваючого споруджує co6i безпечну храмину. Вона по-римськи area, те ж саме, що по-грецьки . Це ім'я Боже. «Покриє тебе Боже начало». Від цiєї блудниці врятував ангел обручника: «Йосифе, не бійся». Трохи не потрапив, повз Рахіль, на прілооку Лію (11). 
     Є р м о л а й. Чи не вгадаю i я? Чи не Біблія є оті смертоносні джерела, які Єлисей перетворює в цілющі, коли 
їx осолонив cіллю пророк? Засмітили їx филистиняни. 
     Я к i в. Ти потрапив у самісінький центр. Очищує ix Ісаак, осолонює Єлисей, освячує, занурюючи у них Христа, Предтеча, а сам Христос перетворює несмачну їхню воду у вино нове, яке «веселить серце людини». А Мойсей гірним жезлом розділяє й підсолоджує несмачну їx гіркоту за Павлом: «Слово ваше хай буде сіллю розчинене». «Про Бога похвалю слово, про Господа похвалю 
слово». 
     Л о г в и н. Дух вгадування зачепив i мене. Чи не є вона, [Біблія], той, що у Даниїла, семиголовий змій, який губить жінок i немовлят? «Змій цей, якого ти створив...» Хоч він кит, хоч дракон - є то Біблія. 
     Я к i в. Чи не вилився на вас, друзі мої, отой дух від вишнього? «Виллю із духа мого...» «Старці ваші снипобачать...» Хто здатний це вирішити, якщо не буде Бог з ним? «Дух віри все випробовує i все відкриває». Цьому змієві в щелепи, замість солі, ввергає Даниїл кульку, пілюлю або котишок. Тоді цього гаспида мале отрочатко повести може. 
     Є р м о л а й. Любий мій котишок, що означає ця кулька? Чи спитаю тебе по-єврейськи: манна - що це? 
     Я к і в. Він зліплений із смирни, з деревної вовни i з жиру. Пішов прямо в черево зміїне. 
     Є р м о л а й. Кажи, друже мій, швидше, не муч мене. «Поки візьмеш душу нашу?» 
     Я к i в. Ху! Xi6a не знаєш, хто був у череві китовому? 
     Є р м о л а й. Ах! Ти тепер ще більше мене засмутив. 
     Я к i в. « Bipив, тому й заговорив». Ця кулька є завжди існуючий центр пресвятої вічності. У храмах Божих зображається так: 
 
 

     У центрі трикутника око. 
     1. А л ь ф а - випереджає всяке створіння. 
     2.  - омега - після всякого створіння залишається. 
     3. В i т а - середина, що народжується й зникає, та за початком i кінцем вічна. Ця трійця є одиниця (12*): трисонячна єдність, недремне око... 

     Є р м о л а й. Не знаю, чогось Афанасій усе посміхається. 
     А ф а н а с і й. Трикутник твій, Якушо, пахне Піфагором (13). Небезпечно, щоб ти не накадив i духом платонівським (14), а ми шукаємо Христового духу. 
     Л о г в и н. I мені здається, наче запахли платонівські ідеї. 
     Я к i в. Піфагорствую чи платонствую - немає біди, аби не ідолопоклонствував. I Павло, й Аполлон є ніщо з Авраамом: «Бо ніхто не благий...» 
     Г р и г о р і й. Дайте спокій! Прошу, не чіпайте його. Він слово благе вийняв із віруючого серця. 3 вірою грязюка у Бога дорожча від чистого золото. Судітъ, не на обличчя дивлячись. Згадайте вдовин пенязь (15). Не вміщуйте богознання у тісноту палестинську.  Доходить до Бога й волхви, тобто філософи. Єдиний Бог юдеїв i поган, єдина й премудрість. Не весь Ізраїль мудрий. Не всі й погани пітьма. Пізнав Господь сущих його. Збирає з ycix чотирьох вітрів. Всякий для нього є Авраамом, тільки б серцем володів дух Божої віри, без якої й Авраам не міг виправдатися, нi ніхто інший. Тільки дух віри виправдає i плем'я, й країну, й час, i стать, i чин, i вік, i розум. Іноплемінник Неєман зцілився у Йордані, де марно обмивався необрізаний серцем Ізраїль. Яке нікчемне самолюбство! Поклоняєтесь у храмах трикутникові, зображеному художником, що його не розуміє, а цей же образ, у любомудрів сутністю божества осяяний, лаєте. Чи не це є: «Поклоняєтесь тому, чого не знаєте»?.. Не розжувавши цього хліба  Христового, як можете перетворити й перемінити сутність на животворний cік? Чи не означає це бажати co6i суду й смерті, аби сповнилось писания: «Йдучи, вдавився?..» Гляньте,сліпці, на Божі хліби, що називаються просфіра, тобто приношення. Чи не бачите, що на одному із семи зверху ложе трикутника, вирізаного списом священика, що роздроблюється й вкладається в уста причасникам? Чи не пророк священик? А пророк - чи не любомудрии i прозорливий муж, чи не міністр i не апостол Божий із тих: «Невідому й таємну премудрість явив ти мні». «Навчу беззаконних шляхів твоїх». Не хліб цей, а хліб з перегвореною сутністю, він є дух Божий, тайна Трійці, i не вино стихійне, вино фізичне, але вино нове нетління, вино Христової премудрості, що веселить серия вірних. Цього духа премудрості у хліб цей i у вино якщо не вдихнути - що залишилось вкушати? Xi6a смерть: «Смерть врятує їx...» «Близько ти, Господи, біля стін їx, далеко ж від сердець їx». Заради цього ж пророк Даниїл вкладає у щелепи змія таємничий хлібець. 
     А ф а н а с і й. Яка нісенітниця! Там хлібець в устах зміїних, а в нас трикутник у хлібці. Не клеїться щось, не можу погодити. 
     Г р и г о р і й. Ой, який ти, друже мій, гострий i хиткий у лайці! А в розумінні пророчих тайн серце твоє повільніше від черепахи. Розжуй гарненько, відчуєш смак. Там хлібець у голові зміїній, а тут трикутник у хлібі. «Той зітре...» 
     А ф а н а с і й. Воля твоя, не клеїться. Там у голові, наче у горщику, хліб, а тут, у xлi6i, хлібець трикутний. Хліб i горщик - різниця. 
     Г р и г о р і й.О зашкарублий галате, мій брате! Здогадайся, що зміїна голова й хліб є одне i те ж. 
     А ф а н а с і й. Боже мій! Це не вміщається у моєму cepцi. 
     Г р и г о р і й.О любе мені просте твоє, але невірне серце! 
     А ф а н а с і й. Розжуй мені, тоді можу повірити. 
     Г р и г о р і й. Чи Біблія - не змій? Вхід i двері ії - чи не зміст книги? Ciм днів - чи не сім глав? Сім сонць - чи не сім  хлібів? Чи не y ці хліби вкидає Даниїл отой хлібець? «У сонце поклав поселення своє». «Той зітре твою голову». 
     Сонце зайшло... Прощавайте!