.
.
* * *
Посередині літа, у підківці дрібної лагуни,
де гони хвилясті не знають буденних марнот,
де зогострені скелі і скелет стародавньої шхуни
нагадають нам те, про що написав Геродот, –
посередині літа, на сухому піщаному пляжі,
в одинокості щемній ремело пригадати Орфея,
ткати музики п
крив із примарно-лілової пряжі –
порятунок на двох, бо вона для обох панацея.
Вимузичують руки, і вуста, і сполохані стегна
ще не знаний ніким і нічим не фальшований твір,
і лагуна дрібна, ії тиша тремка і недремна,
нам виточує пальці і вигострує внутрішній зір...
<.........................>
.