.
.Меланхолійний маршрут
1
Маршрути днів розмічені не
мною.
Недоля обганя повільну долю.
Грипую i долаю паранойю,
й поволеньку впадаю в меланхолію.
Обриджений co6i, з причини недопою
ідеш у день, покривлений від болю,
умитий не водою, а ропою,
уярмлений відведеною роллю.
Уярмлений, покривлений, повільний
день промине, закінчивши
маршрут,
прописаний режимом божевільні.
Пошлеш йому повітряний
цілунок,
пошлеш його, пошлеш
себе, i тут
увійдеш у корчму шукати
порятунок.
2
Корчма - сторчма i дим коромислом.
У закутку над квартою - Мамай.
Шинкар в ярмоці тільки
й має помисел
піти на гук: «Шинкарю, наливай!»
3 очей наллє послужливість, не зло.
3 графину бризне трохи не покрай.
На шинкарів нам добре
повезло -
налий, ярмо, чи, тобто,
Ярмолай!
...3 корчми повзу, яко в депо трамвай,
аж іскри стеляться під
стелею корчми,
та «на коня», корчмарю, наливай!
І виповз я. І тротуару колія
лягла нервово спалахом
чуми,
и мене взяла в обійми меланхолія.
3
Їі обійми - наркотична ломка
з букетом найпаскудніших зараз.
Обличчя в неі - маска трагікоміка
явля мені то профіль, то анфас.
Доба у нас - що макова соломка -
вари, ціди i пий - i буде клас!
...О меланхоліє, лукава незнайомко,
скажіть хто я - козак
чи папуас?
Хто ми - «на нашій не своїй землі»,
хто Ви, скажіть,
i що
Вам треба тут^
А ще
скаж1ть: позаздрив би Далі
сюрреалізмові тутешнього життя,
яке на шию звалює хомут
похмілля кислого й гіркого
каяття?
4
Сюрреалізм, кубізм, натуралізм...
Фасади лиць нестрогого
покрою,
i що
фасад - то майстер i артист,
похилений над творчістю сирою.
Виймають повагом картини
із валіз
художники поп-арту i пропою.
Міський бульвар, неначе Босха віз,
обліплений голодною юрбою.
Щохвилі мруть шедеври
на панелі,
промерзлі живописці п'ють
смурдяк.
Мов кліщами, смичком
з віоланчелі
хтось тягне звуки дуже невеселі
Ось тут, напевне, i зимує
рак,
та умерзае в лід жебрачка
Боттічеллі.
5
Тут i зимуе, i літує рак
-
мордують землю, сушать метастази.
У танок смерті виродивсь гопак
i меж не має дике
поле сказу.
Щонаймерзенніший бридкий слимак
в гадюки пнеться i знаходить
лази
у душі й кров, аби смоктати
всмак,
i в'яже
шиї, щоб звернути в'язи.
О дике поле, як же
перейти
твоє несамовите здичавінння,
якщо не маємо великої мети?
Якщо серця, немов
хатини скраю,
готові на сліпеньке
животінння,
за що й
Господь їх праведно карає...
6
Жебрачка вмерзла в землю, у святую -
заклякла, як фігура
вощана.
Проскочу мимо - я не порятую
її подачкою на шкляночку вина.
Довкола швендяє пихата
крутизна,
i то вже
добре - не кричить «Ату її!»
ця публіка порожня
i масна,
що не живе, а крутизну святкує.
Проскочу мимо, та оцей
сюжет
увечорі зачепить - не проскочиш:
жебрачка вмерла... Знімеш
свій кашкет,
одягнеш день у траурний багет,
марою підеш, опустивши очі,
крізь міста божевільний
лазарет.
7
Схилити б голову в долоні прохолодні
в зимову сутінь, під
криговий капіж.
Поринути у мислі благородні,
читати жінці благородний
вірш...
Забути б вас, i гнані, i голоднi -
не зріти здирство, хамство i грабіж,
уявою урізатись в безодні,
чи на фанері змитися
в Париж...
Усе можливо, та не все
дозволено.
Не зайве все, та на межі сумління
зупинишся i повертаеш зболено,
i повертаешся
до гнаних i голодних:
не годний відірватись від коріння,
від дій i від подій, i від
картин мерзотних.
8
Мені б у літо, до лискучих саг -
чи дзюркотом води, чи випурхами сов...
Зимовий стан, повільний хронофаг
судомить погляд
i морозить кров.
Я тільки влітку ворохоб
i маг,
тлумач пташиних погугів
i мов,
але в мен1 стовбурчить пір'я птах,
i голос літа
різко охолов.
На те мороз. На те дорога зимна.
І відморожено чиргикає трамвай,
i палить гальма,
i в салоні
димно.
Трамвай - на гору, примха
вгору - круто:
меш б у лгго, у липневий
рай...
Але трамваї ходять
по маршруту.
<.........................>
.