.
Іван Манжура
Віє вітер, кличе зливу,
Старий дуб хитає.
Зажурився хлопець сивий,
Що долі не має.
Стогне серце від зажури -
Ні тата, ні мами
У блукальника Манжури,
В сироти Івана.
По кутках розсілись
злидні,
В очі заглядають,
Не всякдень людоньки бідні
Хлібець в хаті мають.
Розкажіть-но, добрі
люди,
Ви мусите знати,
Як було, як далі буде,
Чи добра нам ждати.
Я з холщової торбини
Олівця дістану.
Заспівайте, діду, пісню,
Ту, що Січ співала.
Кожну пісню, кожну думу
Зберу по зернятку, Т
а и посію у свій зошит
На спомин нащадкам.
Ой, яка гірка горілка,
А доля ще гірша.
Степ - мій тато і домівка,
Діти мої - вірші.
Моя мати - Україна,
Співа, плаче й мріє.
Напишу їй про Трьомсина,
Поему-надію.
Я був слабкий та
голодний,
А він буде сильний.
Меч могутній, дар народний
В руках у Трьомсина.
Він нічого не боїться,
Він Змія здолає.
Ще Вкраїна усміхнеться,
Ще Січ погуляє...
Прочитайте цю поему,
Як мене не стане.
Та згадайте про бідаху,
Манжуру Івана.
<.........................>
.