.
.
Авіцена
Як мудрість, що не
знає тління,
як доброта благословенна,
мандрує в росах по коліна
тисячолітній Авіцена.
Він молодий,
він юний досі,
хоч пережив на тлі похмурім
сто веж, подібних Вавілонській,
і тисячу китайських мурів.
Збира Абу Алі Ібн Сіна
цілющі трави по курганах,
щоб лікувать по всіх країнах
людей у виразках і ранах.
А час початтю все позначив,
і все зника невипадково.
Семіраміди сад висячий
засох, але не всохло слово.
Старіє все, але нітрішки
не постарів душею вчений.
Погас Маяк Александрійський,
а світить серце Авіцени.
Доки мудрець ходив по росах,
річки змінили назви й русла,
зотліла мумія Хеопса,
і піраміда в землю вгрузла.
А скільки щезло тих династій,
що смерть носили на знаменах,
поки шукав від смерті засіб
для всіх живущих Авіцена.
Іде він вічною ходою
в тисячигранності таланту,
юнак, дарма, що з бородою,
від Бухари - до Самарканду.
<.......................>
.