.
.
В царській
бані
Не Горинич над
царською банею -
висне диму космата дуга.
Государиню Анну І вановну
в передбаннику смерд роздяга.
Честі вищої смерду
не випаде!
Удостоєний - руку цілуй.
Роздягни вінценосицю викупать
і над царственим тілом царюй:
Наготи того тіла не
бачила
жодна з душ, хоч у неба спитай,
окрім Бірона, бога та банщика
з під'яремним ім'ям - Єромолай.
Скільки в банщика
царського гонору
яка на нім пихи печать!
Та дорвався в житті не до трону він -
до сідниць, що на троні сидять.
Сипле перли
березовий віничок,
піч рубінами жару пашить.
А в цей час в Крижаному Будиночку
мертвий блазень Європу смішить.
Уляглась государиня
паритись,
государиня - не янголя, -
і по стегнах по государиних
Єрмолаєва лапа гуля.
Можна думать, що
банщику сірому
впала влада земна до колін!
Відчував себе в бані він Біроном,
та не Бірон за банею він.
І над блудними
царськими персами
Єрмолая проймає конфуз.
Анну віник ласкає березовий,
а під різками корчиться Русь.
Крізь віконечко
карлиця глянула,
мужику на царицю кива?
«В бані лапай, мовляв, а за банею
не лапни, бо злитить голова...»
<.......................>
.