/
/
На Ігрені
М. Ч.
Михайле, ти
утоплеником плачеш.
Спасають, а ніхто не похмеля...
Що похмелять, як потопає в пляшці
не менш, як в океанах і морях...
Важкі часи,
Михайле, божевільні,
п'ємо в перезапоєну добу!
Хтось обніма стовпа в горячці білій,
всю душу викладаючи стовпу.
Країна, що спилась,
як тьотя Феня,
п'є по ігренях мідний купорос,
і кровоточить на пляшках портвейна
з Варавою розіпнутий Христос.
Кого повчать, як
сам я - випийпляшка?
Кого картать, як нині кожен п'є?
Не п'є лише водонапорна башта,
бо ій ніхто горілки не дає.
В питті безмірнім
тільки сниться мірка,
та гірко за письменницький Союз,
що у Літератури на задвірках
антабусом годують наших муз.
Михайле, друже, ти
людина з хистом,
хоч не себе, а хисту пожалій.
Попався ти до Змія в товариство,
а Змій страшний, як гоголівський Вій.
Тебе галюцинації
лякають,
пітоном з пляшки виповза кошмар.
Як бог психіатричної лікакрні,
сидить на табуреті санітар.
На тебе крізь вікно
дивлюся нишком,
А після «звіробою», та «гамзи»
сусіда твій, прив'язаний до ліжка,
співає «Зюзю» голосом кози.
Пливе обід в
паруючий кострулі,
тим часом, для розхмарення ума,
психіатриня з профілем зозулі
фізрозчинами психа надима.
А винодим пливе до
Сахаліну
і вся земля отруєна вином.
Он Гуллівер з уколу інсуліну
бутить агонізуючим волом.
Беззубо шепелявлячи
про «бабу»
(про те дівчя, що сп'яну розлюбив), -
дідусь двадцятирічний п'є антабус
на знак того, що молодость пропив.
Але того не бачить
алкоголік,
ща наскрізь пропалив собі нутро.
Шкода, Михайле, що нема тут Гойї
або творця з пером Едгара По.
Вставай, Михайле,
Змієм підперезаний,
тверезозоро глянути на світ!
Хай буде хоч Поезія тверезою
в оцю добу, в оцей алкоголіт.
1971
р.
<.......................>
.