.
Одiсей – Телемаху
Мій Телемаку,
Троянську війну
закінчено. Хто переміг – згадати б.
Напевно, греки: кинути мерців
на чужині змогли би лише греки...
І все-таки цей нескінченний шлях,
тепер додому, виявивсь задовгим,
так ніби Посейдон, поки ми там
втрачали час, розтягував нам простір.
Не знаю вже, де я знаходжусь, що
попереду. Якийсь бруднючий острів,
кущі, будови, рохкання свиней,
зачагарілий сад, якась цариця,
трава й каміння... Телемаку мій,
всі острови подібні між собою,
коли мандруєш довго так, і вже
збивається з рахунку хвиль мій мозок,
до плачу виднокіл намуляв око
і водяне м'ясиво застить слух.
Не пам'ятаю вже кінця війни
і скільки літ тобі, не пам'ятаю.
Рости великий, Телемаку мій.
В богів знаття чи стрінемось ми знову.
Ти і тепер не те вже немовлятко,
перед яким я стримав шал биків.
Коли б не Паламед, жили б ми разом.
Без мене ж – може статись, він правий –
ти пристрастей Едипових не взнав і
сни, Телемаку мій,
твої безгрішні.
1972
.
<............................>
.