Зі
спогадів про юність мандрівничу
Я думав:
Кажуть так на
Полтавщині,
Та кажуть і на Харківщині так.
Говорять так
(Я чув)
В усій Вкраїні:
– Пробачте, коли що не так.
Та все спочатку:
У дорозі дальній
(Пригадую, Донеччина була)
Мене застала ніч,
І я на вогник
Зайшов у першу хату запитати:
– Чи можна, заночую я у вас?
І прийняли як рідного – я гість.
Такий вже звичай у слов'ян стрічати:
– Вечеряй в колі, будь як свій,
Коли зайшов заночувати...
А на світанку,
Як прохав,
Мене збудила жінка:
– Час в дорогу!
Поклала їсти-пити,
Усміхнулась...
Ну до чого ж схожі
Усмішки щирі всіх-всіх матерів!
Вклонився їй:
– Спасибі за хліб-сіль!
Вона мені:
– Що там казать – немає за що.
Ось за плечима вже рюкзак.
Жінка бажає мені щастя
І промовляє... Що? Уже я
знаю –
Це у хатині кожній
промовляли
І промовляють завжди в Україні
Із легким сумом ледь усміхнені вуста:
– Пробачте, коли що не
так...
1963–2010
<............................>