.
* * *
До старої верби припинали човни,
у дуплі час од часу палили багаття.
А вона все жила:
«Дотягти б до весни...
Днів лишилось уже небагато...»
І коли вся у листі пахучім була,
відбивалися в плесі розмаяні шати,
похитнулась... І, нібито птах без крила,
впала навзнак у воду –
вмирати...
1987
<............................>