.
* *
*
Я майже заживо похований поет:
За обріями літ – моя єдина збірка.
Недоброзичливці, ну грайте на сопілку,
А може, до вподоби вам кларнет?
Завершив другу... Де ж її приткнути?!
Рецензії, редвисновки дурні.
І, як вітрильник, кригою закутий,
Весни чекаю в рідній стороні.
Та я ні словом вас не прокляну,
Лише в степу схилюсь до полину,
Скажу йому, і зрозуміє він –
Бувають мої дні – гіркий полин.
Такі ж і ночі. Аркуш. Самотою
Сумую над бідою й не бідою.
Мого ж не дочекаєтесь
плачу,
Я просто страшно, чуєте, мовчу!
Коли ж заговорю – почують всі,
І навіть ви – чи люди, чи мерці.
1979
<............................>