.
Дмитро Кедрін
Перемога
Йшло донське козацтво на
султана,
Табором у полі чистім стало,
Святу землю вої набирали –
І мішками, й бирками-шапками.
Чорну і сиру її зсипали,
Щоби стара ненька із кургану
Озирала степ із-під долоні:
Не пилюжать де козацькі коні?
Було люду – полічить несила,
І землиці стільки наносили,
Що вона стікала чорногуло,
Бо могила до зірок сягнула.
Цілий рік ходили до кургану
Жони, наречені тонкостанні.
Тільки, як не виглядали милі, –
Бунчуки козацькі ще не
мріли.
Через три-чотири роки довгі
Повернулось військо із походу,
Із кривавих битв з ордою хана,
Щоб побіля першого кургану
Вивершити знов курган високий –
Пам'ятку про ті часи жорстокі.
Скільки ж рать шапок не висипала,
Та козацтва так зосталось мало,
Що новий курган – не за хмарини –
А заввишки, як низька
хатина.
І коли він став із першим поряд,
То, здавалось, лише кинуть погляд,
Що внуча зіпнулось біля діда...
З нього ж перемогу було видно.
1942
(переклад з росiйської О.
Завгороднього)
<............................>