.
Безсмертя

Ким я був? Могильною травою? 
Шкарубкою галькою морською? 
Хмаркою, що в синяві іскриться? 
Грудкою руди, де зpiє криця? 

Та травиця – вітрова кохана – 
Дихала бентежно i духмяно. 
Та хмарина слізоньку завітну 
Виливала на долину рідну. 

І коли я вірші вам складаю – 
Дихання i голос звідки маю? 
Голос цей – від прабабусі-тучі, 
Дихання – від трав гірко-пахучих! 

Ким я буду? Cipим груддям глини? 
Білим каменем на тлі долини? 
Бурчаком, що путь долає тяжко? 
Пір'ячком в крилі співухи-пташки? 

Ким би я не був i ким не став би – 
Вічний cвіт під вічним небом, справді: 
Стану я зеленою водою – 

Задзвеню снагою молодою, 

Буду я травою-муравою – 
Заструмую хвилею живою. 

В cвіті все безсмертне: навіть гнилість. 
Чом же тоді людям смерть приснилась? 
                                                             1938 

<..............>